Духовне читання

Категорії розділу

Дитяча сторінка [1]
Тема дня [33]
Новини парафії [11]

Форма входу

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Наша візитка

Код візитки

НАШЕ ОПИТУВАННЯ

Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 92

Прогноз погоди

Про храм

Про Бога

Бог – найвища Сутність, Дух невидимий. Бог один, але в трьох Іпостасях: перша – Бог Отець, друга – Бог Син, третя – Бог Дух Святий, Троїця Єдиносущна і Нероздільна. Ми повинні пізнавати Бога, любити і прославляти. Все ми повинні робити на славу Божу, в ім’я Бога. Хреститись і молитись кожного дня.

Бога ми не бачимо і не можемо бачити, тому що Він – Дух, духовна, безтілесна Сутність. Не було такого часу, коли Бога не було, і не може бути того часу, коли Бога не буде. Бог завжди існував, існує, і буде існувати. Тому ми й називаємо Бога вічним, тобто завжди існуючим.

Бог робить для нас лише добро, навіть ті нещастя і горе, які інколи посилає нам – це для нашого виправлення, для нашого блага, тому ми називаємо Бога всеблагим, тобто предобрим, премилостивим.

Бог знає все, що було, що є, і що буде. Він знає не тільки наші діла, але й наші помисли. Тому ми й називаємо Бога всезнаючим.

Бог – наповнення всякої правди, нема в Ньому жодного недоліку, жодного гріха, одні лише моральні досконалості прикрашають Його Сутність. Сам переповнений правди, Він і в людях любить тільки правду, і завжди чинить по правді, і кожному віддає по ділам його: добрих людей нагороджує, а злих карає. Тому ми й називаємо Бога всеправедним: святим і правдиво судячим.

Бог все може зробити що забажає. Для Нього немає нічого неможливого. Він по Своїй милості вирішив створити світ, і створив його з нічого, одним словом Своїм, Тому ми й називаємо Бога всемогутнім.

Бог знаходиться всюди. Нема місця, де б не було Бога, і ніде ми не можемо заховатися від Нього. Тому Бог і називається всюдисущим, тобто, всюди існуючим.

Бог ніколи не змінюється в Своїй Сутності, в своїх моральних досконалостях, в Своїх діяннях та бажаннях. Який був Бог споконвіку, такий Він і тепер, таким буде завжди. Тому ми й називаємо Бога незмінним.

Бог нічого не потребує, навпаки, Сам дає життя усьому живому і все необхідне для нього, тому ми називаємо Бога всезадоволеним.

Бог не відчуває жодної скорботи, жодного горя, але, будучи переповнений моральними досконалостями, Він завжди перебуває в блаженному стані. Тому ми й називаємо Бога всеблаженним.

Був час, коли того Всесвіту, що навколо нас, не було: не було ані нашої землі, ані зірок на небі. Все це, увесь цей всесвіт створений Богом, по Його милості, силою Його всемогутності. Тому ми й називаємо Бога Творцем світу. Створивши Всесвіт, Бог не залишив його без Своєї опіки, але постійно оберігає його, і все, що Він створив, спрямовує до благої мети.

Тому ми й називаємо Бога Промислителем світу.

Храм

У неділю та в святкові дні, а також і в будні, коли ми буваємо вільні від справ, ми повинні ходити в Храм Божий на богослужіння.

Господь Бог наказав Мойсеєві збудувати перший храм. Він називався скинею, і ділився на три частини: двір, святилище і Святая Святих.

Храмом Божим, або церквою, ми називаємо будинок, або особливе приміщення в будинку, де відправляються всі церковні богослужіння, в тому числі і літургія (обідня).

За своїм зовнішнім виглядом храми бувають різні. Іноді їх будують у вигляді корабля, часом надають їм круглу форму, а іноді форму хреста . Над серединою храму зводять купол з хрестом, на славу Глави Церкви – Іісуса Христа, розп’ятого на хресті.

Вхід до церкви розміщається зазвичай з західної сторони, а вівтар – головна частина церкви, завжди повернута на схід. З західної сторони прибудовується особлива вежа – дзвіниця, на якій висять дзвони. Церква оздоблюється зовні і, особливо, всередині, святими образами (іконами).

Всередині храм ділиться на три частини: притвор, середній храм і вівтар.

Притвором називається західна частина храму (від входу), де в стародавні часи стояли ті, що каялись і оглашенні – ті, що готувались до хрещення.

Середній храм – місце, де знаходяться всі православні, що прийшли молитись. Спереду його, перед іконостасом, зводиться підвищення, яке називається солеєю. Середина солеї, де диякон читає Євангеліє, а священик проповідь – називається амвоном; по боках солеї улаштовують кліроси – де стоять читці і хор.

Вівтар – найголовніша частина храму. Від середини храму він відділяється іконостасом. В вівтарі відправляється служба Божа й приноситься безкровна Жертва. Стіл, на якому здійснюється Таїнство Святого Причастя стоїть посеред вівтаря, і називається престолом. На престолі лежить посвячений архієреєм антімінс – полотняний або шовковий плат з частиною святих мощів, на якому намальований або вишитий образ Христа Спасителя в гробі. Крім антимінсу на престолі знаходяться: євангеліє, хрест, ковчег, або скринька в котрій зберігаються частини Святих Дарів для причащання хворих, яка називається дарохранительницею. Зліва від престолу стоїть менший стіл, який називається жертовником. На ньому приготовляються Дари для таїнства Причастя. Місце за престолом, біля стіни, з східної сторони зветься горнім, або високим.

В Божому Храмі незримо перебуває Сам Господь, особливо в Таїнстві Святого Причастя, коли під час літургії приготовлені для освячення хліб і вино перетворюються в істинне Тіло і істинну Кров Христову. Разом з Господом перебувають в церкві і Святі Ангели. Тому входити до церкви треба з живою вірою і страхом Божим. Стояти в храмі треба, неначе перед очима Господа, з великою повагою і слухати уважно все, що співають і читають. Молячись в церкві, ми повинні хреститися і при цьому робити поясний або земний поклон. Коли чуємо возглас священика «Мір всєм», треба поклонитися, а коли чуємо : «Глави ваша Господєві пріклоніте», треба нахилити голову. Також і під час читання Євангелія треба приклонити голову.

Святі образи. Іконостас

Християнські храми прикрашають святими образами Пресвятої Тройці, Матері Божої, Господа Іісуса Христа, Ангелів, Свв. Апостолів, Пророків і Мучеників.

Святі ікони розміщують у всіх частинах храму, але найбільш в іконостасі. В іконостасі знаходяться троє дверей, що ведуть у вівтар. Середні називаються царськими вратами, бо через них Сам Господь, Цар Небесний незримо входить в Святих Дарах. На царських вратах зазвичай зображують Благовіщеня Пресвятої Богородиці, Євангелістів, тобто Апостолів, які написали Євангеліє: Матвія, Марка, Луку і Іоанна. Двері, що знаходяться ліворуч, називаються північними, а праворуч – південними. Між Царськими і південними вратами розміщується образ Спасителя, а з іншого боку – образ Божої Матері.. Біля цих ікон знаходяться інші образи святих Божих. Над царськими вратами зазвичай розміщується зображення Тайної Вечері, а на верху іконостаса – хрест. Біля кліросів ставлять хоругви: образи, що висять на древках, у вигляді прапору.

Священний посуд та інші предмети, що використовуються під час Богослужіння

Священний посуд та інші предмети, які використовуються під час Богослужіння такі: потір або чаша, в яку наливається вино, розбавлене водою, для посвячення під час літургії в Кров Христову і з якої віруючі приймають Св. Причастя; діскос – кругле блюдо на підставці, на яке під час літургії кладеться хліб або агнець для посвячення в Тіло Христове; звіздиця – що складається з двох сполучених дуг і ставиться над Агнцем на дискосі, лжиця, якою віруючі причащаються Святих Тайн, копіє (особливий ніж), котрим виймаються частинки з просфор; покривці і воздух – невеликі платки для покриття Святих Дарів; губка для протирання священного посуду після закінчення служби Божої; спеціальний посуд для зберігання святого мира; купіль, для здійснення Таїнства Хрещення, вінці, які використовують при Таїнстві Вінчання, кадило – для кадіння під час служби Божої.

Священнослужителі. Священний одяг

Служби Божі відправляють священнослужителі: єпископи, священики і диякони.Єпископ – найвищий священний сан в Церкві. Він може не тільки здійснювати Таїнства, але й висвячувати інших у священні сани, посвячувати миро, церкви і антімінси.

Священик може відправляти всі таїнства, окрім таїнства священства, і всі служби Божі, крім посвячення мира та антімінсів.

Диякон тільки допомагає єпископові або священикові під час Богослужінь.

Священнослужителям при їх висвячені, дається особливий священний одяг. Дияконові – стихар, орар і поручі; священик поверх стихаря і поручів одягає: єпитрахиль, пояс, фелонь чи ризу, єпископ – єпітрахіль, пояс, сакос, омофор і митру.

Стихарем зветься довгий, з широкими рукавами священний одяг. Він означає чистоту душі, яка мусить бути властивою людям, що мають священицький сан. Єпископ і священик поверх стихаря одягають й інший священний одяг, тому стихар на них зветься підсакосником-підризником і робиться з вузькими рукавами. Орар – довга, широка з хрестами стрічка, котру диякон носить на лівому плечі, а іноді оперізується нею навхрест. Під час служби Божої диякон, при всіх своїх виголошеннях, підносить орар, тримаючи його трьома перстами (пальцями) правої руки, і подає знак віруючим до молитви. Поручі, що одягаються на руки, нагадують зав’язки, або вірьовки на руках Спасителя під час Його страждань. Єпитрахиль це той самий орар, що носить священик на шиї і вдвоє з’єднаний спереду ґудзиками. Цей одяг означає особливу благодать священства, потрібну для відправлення Таїнств. Пояс одягається поверх єпитрахилі й підризника й виражає готовність служити Господеві. Риза – верхній священицький одяг, круглий, без рукавів. Це спомин про багряницю, в яку був одягнений засуджений Пілатом Господь Іісус Христос, і нагадує священику, що душа його має бути одягнута правдою. Сакос – верхній архієрейський одяг має те саме значення, що й риза священика; вона робиться у вигляді короткого стихаря з широкими рукавами. Омофор – широка стрічка з намальованими або вишитими хрестами; його одягають на архієрея поверх саккоса коло шиї й спускають одним кінцем спереду, а другим ззаду. Омофор – спеціальний одяг архієрея й показує його особливе піклування, як пастиря стада Христового, про побожне життя християн, ввірених його керівництву. Митра – це багато прикрашена парчовим шиттям шапка, вона означає терновий вінець Спасителя, а також особливу владу, котру дає Господь Його служителям. Інші приналежності архієрейської служби Божої – панагія – малий образ, що носить архієрей на грудях, посох або жезл і килимці, що звуться орлецями.

Крім зазначеного одягу, в Православній Церкві вживаються набедреник і палиця, що означають меч духовний; скуфія і камилавка з фіалкового оксамиту – шапка священика; наперсний хрест,який носиться на грудях.

Церковні служби

За давніх часів християни збирались на молитву протягом доби дев’ять раз. Тому у православній Церкві постало дев’ять основних служб, котрі мають своє символічне значення.

  1. Дев’ятий час відправляється перед вечернею і згадує смерть Спасителя на хресті.
  2. Вечірня відправляється увечері. На ній ми дякуємо Богові за минулий день. Вечірня згадує час від створення світу до Благовіщення Пресвятої Діви Марії.
  3. Повечір’я – відправляється після вечірні. Під час повечір’я ми молимо Бога, щоб Він дав нам на сон грядущий спокій тіла і душі.
  4. Полуночниця – в минулі часи відправлялась опівночі перед утренею. В ній Свята Церква згадує про нічну молитву Господа Іісуса Христа у Гефсиманському саду. Ця служба закликає віруючих бути готовими до страшного суду Христа та будить нас до духовного бодріння.
  5. Утреня відправляється рано до схід сонця і згадує Різдво Христове і Його Воскресіння. В ній ми дякуємо Богові за минулу ніч і просимо у Нього милосердя на наступний день.
  6. Перший час – відправляється безпосередньо після утрені; це перша молитва на початку дня, під час якої ми просимо Бога допомогти нам у виконанні заповідей Його.
  7. Третій час – згадує суд над Христом у Пілата і Сходження Святого Духа на Апостолів.
  8. Шостий час відправляється разом з третім часом першої частини літургії проскомідії. Шостий час згадує розп’яття Спасителя.
  9. Літургія – відправляється перед полуднем. Згадує вона життя і учення Христа, останню вечерю і страждання Спасителя, а також Його воскресіння та Вознесіння. Під час літургії відбувається Таїнство Святого Причастя, коли хліб і вино перетворюються у Найсвятіше Тіло і Кров Спасителя.

Літургія

З усіх церковних богослужінь найважливішою є літургія або обідня, під час якої згадується все земне життя Господа нашого Іісуса Христа, починаючи з Різдва Христового і закінчуючи Вознесінням Його на небо, й приноситься Богові найбільш мила Йому жертва – Тіло і Кров Христові за спасення людей. Зі страхом й трепетом невидимо стоять перед престолом Божим під час обідні й Святі Ангели, а видимо наповнюють церкву віруючі люди і з сердечною втіхою, разом зі священиком, моляться Богові, дякують й прославляють Його за безконечні милості до нас грішних і просять Його не покидати нас Своїми милостями й у всі інші дні нашого життя.

Літургія складається з трьох частини: 1) проскомидії, 2) літургії оглашених і 3) літургії вірних. Під час проскомидії священик стоїть біля жертовника: з першої проскурки вирізує агнця в честь Христа і в чашу вливає вино з водою (пізніше під час обідні цей хліб-агнець перетворюється в Тіло Христове, а вино в Кров Христову), з другої проскурки виймається частина в честь Матері Божої, з третьої — 9 частин в честь всіх Святих, з четвертої — за здоров’я і спасіння живих, а з п’ятої — за упокій усопших, при чому згадуються ті й інші по іменам (по грамотках). На кліросі у цей час читаються часи — третій і шостий. Під час проскомідії згадується Різдво й Страждання Христові.

Друга частина літургії називається літургією оглашенних, тому що під час її відправи можуть бути присутніми в церкві не одні лише вірні (православні), але й оглашенні, тобто ще не хрещені, ті, що готуються до хрещення. Вона починається прославленням царства Божого словами: «Благословенно царство Отца і Сина, і Святаго Духа, нинє і прісно і во векі веков. Амінь», та кінчається повелінням до оглашенних вийти з церкви: «Єліци оглашеннії ізидітє». Літургія оглашенних складається з молитвословій називаємих єктеніями (коли співають «Господи помилуй» ), священних пісень та читання слова Божого – Апостола та Євангелія. Коли Євангеліє виноситься перед читанням до народу, ми тоді згадуємо вихід Самого Христа на проповідь.

Третя частина літургії зветься літургією вірних тому, що під час відправи її можуть бути присутніми в церкві одні лише вірні, тобто хрещені.

Літургія вірних ділиться на 6 частин: 1) перенесення дарів, 2) приготування до освячення їх, 3) саме освячення, 4) приготовлення до причастя, 5) причастя і 6) подяка за причастя.

  1. Перенесення дарів з жертвенника на престол здійснюється під час Херувимської пісні «Іже херувими». З чашею та діскосом в руках священик виходить бічними дверима до народу й молить Бога, щоб Він пом’янув у царстві Своїм тих, що моляться в храмі та всіх православних християн. Під час цього входу, що зветься великим входом, згадується шествіє Господа нашого Іісуса Христа на страждання.
  2. Після перенесенні дарів віруючі готуються до гідної присутності при їх освяченні: словами «Подай Господи» просять собі у Бога різних милостей; приймають благословення від священика («Мір всєм»); виражаючи свою віру в Бога, співають: «Вєрую во единаго Бога», та закликаються стояти в церкві гідно (з побожністю, зі страхом підносячи свої серця у гору до Бога).
  3. Освячення дарів – найважливіший момент літургії. Воно починається словами «Благодарім Господа», поклонінням Господеві разом з Херувимами й Серафимами, що співають «Свят, Свят, Свят Господь Саваоф», і складається:
    1. зі згадки Тайної вечері, коли Христос перший раз дав учням Пречисте Тіло і Кров Свою зі словами: «Приімітє, ядітє: сіє єсть Тєло Моє», і «Пійте от нея всі: сія єсть Кров Моя»;
    2. з призивання Святого Духа на Дари (священик молиться в той час з піднесеними догори руками);
    3. з благословення Святих Дарів, під час якого здійснюється саме освячення їх: хліб стає Тілом Христовим і вино – Кров’ю Христовою. Після освячення Дарів поминаються всі святі на небі, на чолі з Божою Матір'ю, і всі християни, що живуть на землі.
    4. Щоб всі неприсутні на богослужінні знали, що здійснюється освячення Дарів і молилися в той час вдома, в церкві дзвонять у великій дзвін. Цей дзвін зветься дзвоном «на Достойно».
  4. Після освячення Св. Дарів, віруючі, що були на сповіді, готуються до причастя, і просять у Бога прощення гріхів та різних милостей словами «Подай, Господи» та молитвою Господнею («Отче наш»).
  5. Після «Отче наш» царські врата зачиняються завісою на згадку про смерть та похорон Іісуса Христа. Священик в той час причащається в олтарі та приготовляє причастя для причасників. Після закінчення цього, завіса відкривається і царські врата відчиняються, — згадується Воскресіння Христове, — й виносяться Св. Дари з закликом до причасників: «Со страхом Божиїм і вєрою приступітє».
    Після особливої молитви перед причастям і земного поклону, причасники зі зложеними на грудях навхрест руками благоговійно підходять до Св. Чаші і причащаються самого Пречистого Тіла і Крові Господа нашого Іісуса Христа во оставлення гріхів і життя вічне.
    Вихід священика зі Св. Чашею з царських врат і заклик приступити до причастя символізують явлення воскреслого Христа Своїм учням.
  6. Дякуючи Богові за причастя, віруючі вдруге поклоняються Христові, коли Св. Чаша знову з'являється в царських вратах і священик проголошує: «Всєгда, нине і прісно, і во вєкі вєков». Цей возглас з піднесенням чаші нагадує нам знесення Господа на небо і Його обітницю бути з нами невидимо на землі повсякчас до кінця світу.
    Після прийняття благословення Господнього від священика і цілування хреста, православні розходяться додому, дякуючи Богові, що удостоїв їх бути учасниками Божественної літургії, що освячує і очищає нас від гріхів.

Пошук

Календар

«  Листопад 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930

Архів записів

Наші партнери

res.160011.0.1376b8cb285f4fe2ea8361c3cfaa9348.1874466166