Що являє собою Церква Христова
Коли Іісус Христос жив на землі, Церква Його складалась з Нього Самого, як Голови, Учителя, з найближчих Його учнів і потім з інших віруючих. Апостолів Іісус Христос навчав іноді окремо від народу, а потім посилав їх на проповідь замість Себе, щоб научали: «Як послав Мене Отець, так і Я посилаю вас» (Ін. 20: 21), говорив Христос Апостолам після Свого воскресіння. Апостоли продовжували справу навчання, а потім, у свою чергу, також обрали наступників після себе. Так це триває і по цей час: Церква Христова і тепер складається з проповідників віри Христової і з тих, що слухають, її, або, іншими словами, з пастирів і пастви.
Яку владу дав Христос Своїй Церкві
Про владу Церкви Іісус Христос навчав так: «Якщо согрішить проти тебе брат твій, і якщо після того, як його звинуватять на самоті і при двох свідках, не послухає, то скажи Церкві (громаді); а якщо і Церкви (громади) не послухає, то хай буде він тобі, як язичник і митар» (Мф. 18: 15-17). З цих слів Господа Іісуса Христа випливає, що Він дав владу всій Церкві відлучати від себе тих, що не послухають Її. Тому кожна людина, котра шукає спасіння, повина жити і вірувати згідно з тою наукою, яку передав Христос всій Церкві. Хто не хоче цього виконувати, той вважається за такого, що не належить до Церкви Христової. До таких належать ті, що перекручують науку Христову, як і ті, що відкидають установи церковні (штундисти і інші сектанти).
Вірую в «Єдину» Церкву.
В притчі про доброго пастиря Іісус Христос сказав: «І інші вівці маю, що не з цього двора, і ті повинен Я привести, і голос Мій почують, і буде одно стадо і один Пастир». (Ін. 10:16). В цих словах Христа ми бачимо намір заснувати єдину Церкву. В дійсності так і було: збільшилося віруючих в Христа, але вони не складали з себе окремих Церков, а тільки приєднались до Церкви, що спочатку складалась з Апостолів. Так заснувались християнські громади в Греції, в Римі, в Єгипті. Але скрізь, де знаходились ці християнські громади, вони зберігали те саме Христове вчення і дотримувались тих самих установ, що передали Апостоли. З цього виходить, що християнські громади не були окремими Церквами, а тільки частинами єдиної Церкви Христової, були Місцевими Церквами, а разом складали Вселенську Церкву.
Найбільш стародавні помісні (місцеві) Церкви такі: Константинопольська, Олександрійська, Антіохійська, Ієрусалимська. Пізніше були засновані Православні Церкви в Греції, Сербії, Болгарії, Росії, Грузії, Румунії, Польщі і ін. Кожною з перших чотирьох названих Церков править свій головний Єпископ, що називається Патріархом. На чолі інших Церков також стоять або Патріархи (Сербія, Румунія, Росія) чи Митрополити (Болгарія, Польща), або Архієпископи (Греція, Кіпр, Албанія). Кожна Помісна Церква ділиться на менші частини, які називаються єпархіями і знаходяться під управлінням Єпископів, а кожна єпархія складається з окремих парафій зі своїми священиками.
Вірую в Церкву «Святу»
Церква Христова, як громада віруючих, складається з людей, і немає людини, котра би жила без гріха. Але Церква Христова правдиво іменується Святою, і ось в якому значенні. Кожна людська громада має якусь свою мету. Церква Христова заснована з метою навчати людей святого життя і допомогти їм таке життя провадити.
Для цього Іісус Христос дав Церкві Своїй святе вчення, тобто що веде до святого життя.
Він Сам постраждав і дав людям Спасіння. Він послав Церкві Духа Святого і дав владу очищати людей від їх гріхів.
Вірую в Церкву «Соборну»
Іісус Христос порівняв Царство Боже на землі або Церкву Свою з зерном гірчичним, як зерно гірчичне, дуже мале, виростає в велику рослину, так і Церква Христова спочатку дуже мала розповсюджується по цілій землі (Мф. 13: 31-32). Слово «Соборна» вказує, що Церкву Христову призначив Христос не для окремого народу, не для однієї держави, а для всього людства, всіх країн на землі.
Іісус Христос говорив, що є у Нього «і інші вівці», ними Він розумів віруючих з усіх інших народів, крім євреїв. Після Свого воскресіння Іісус Христос наказав Своїм учням: «Йдіть же, навчайте всі народи». (Мф. 28:19).
В книзі Діянь Апостольських розповідається про те, як починалась розповсюджуватись віра Христова.
В день П’ятидесятниці, коли зійшов Святий Дух на віруючих в Христа, Апостол Петро почав проповідувати народові, який походив не тільки з Іудеї, а з різних країн: «Перебували ж у Ієрусалимі іудеї, люди побожні, з усякого народу під небом... іудеї і прозеліти» (Прозеліти — язичники, навернені на іудейство) (Діян 2, 5, 10). З книги Діянь Апостольських дізнаємося: що навертались до Христа як євреї, так і не євреї: римляни, греки і інші. «Християнами» перший раз почали називати віруючих в Христа в місті Антіохії, в Сірійській землі.
Таким чином, Церква Христова називається «Соборною» тому, що вона не обмежена ані народом, ані місцем, ані часом, тільки заснована Іісусом Христом на вічні часи, для всіх народів в усьому світі.
Вірую в Церкву «Апостольську»
Господь Іісус Христос відкрив Своє вчення перед своїми Апостолами. Вони постійно ходили за Христом і чули всю науку Його, яку Він проповідував не тільки народові. В молитві до Отця Небесного, перед Своїми стражданнями Христос говорить: «Я дав їм Слово Твоє… Як Ти послав Мене в мир, і Я послав їх в мир» (Ін. 14, 17:8).
Вчення Христове від Апостолів ми повинні приймати, як настанову Самого Христа:. «Хто слухає вас, той Мене слухає, і хто цурається вас, той Мене цурається». (Лк. 10:16), сказав Христос Апостолам, посилаючи їх на проповідь.
Церква Христова називається «Апостольською» тому, що в ній зберігається вчення Христове, як передали його людям Апостоли, і на Церкву, на пастирів її, Христос поклав обов’язок «апостолування» — розповсюдження віри Христової по всій землі.
Іісус Христос, передавши свою науку Апостолам, їм же першим велів хрестити тих, хто увірував в Нього, здійснювати Тайну Вечерю. Дав владу відпускати гріхи тим, хто кається, і, нарешті, Апостоли обрали собі наступників для проповіді та для наступної служби.
Церква Христова зветься «Апостольською» ще тому, що пастирі, поставлені в ній здійснювали таїнства, бере свій початок без перерви від Апостолів через їх наступників.
Таким чином, кожна людина, яка шукає спасіння в вірі Христовій, повинна увійти в склад єдиної Церкви Христової, бо тільки вона зберігає істинне Христове вчення, їй послано Духа Святого, що очищує від гріхів, і пастирське установлення зберігається в ній від самих Апостолів.
Десятий член Символу віри
«Ісповєдую єдіно крєщеніе, во оставлєніє грєхов».
«Визнаю одне хрещення на відпущення гріхів».
Цей член потрібно розуміти так: я згоджуюсь і визнаю, що кожна людина, щоб отримати прощення гріхів, повинна один раз в житті прийняти хрещення.
Таїнство Хрещення
Хрещення є Таїнство, котре віруючий, визнаючи Бога Отця, Сина і Святого Духа, після трьохкратного занурення у воду відроджується через Духа Святого для життя духовного, праведного.
Про своє хрещення Іоанн Хреститель дав пояснення: «Я хрещу вас водою на покаяння, а Той, що йде за мною, дужчий від мене... Той хреститиме вас Духом Святим і вогнем». (Мф. 3:11).
Іоанн хрестив в воді тих, що каялись в гріхах, деякі з них стали потім учнями Христовими, нарешті, і Сам Іісус Христос прийняв хрещення від Іоанна в річці Іордан на знак Своєї чистоти, під час якого на Іісуса Христа, як на людину, зійшов Дух Святий в образі голуба.
Після хрещення Христового Іоанн Предтеча продовжував як і раніше хрестити народ, учні Христові також почали хрестити, «хоч Сам Іісус не хрестив». (Ін. 4:2), як зазначає євангеліст Іоанн Богослов.
Хрещення, що установив Господь Іісус Христос
В бесіді з Никодимом Іісус Христос сказав йому: «Істинно, істинно кажу тобі, коли хто не родиться з води і Духа, не може увійти в Царство Боже» (Ін. 3:5). Духа Святого віруючі в Христа чекали і бажали прийняти, але Його не було ще на них, «бо Іісус не був іще прославлений» (Ін. 7:39).
Повеління про хрещення Іісус Христос дає Своїм учням після Свого воскресіння, коли в останній раз явився їм. Він так говорив учням: «Ідіть же навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все, що Я заповідав вам» (Мф. 28: 19-20).
Коли на п’ятдесятий день після воскресіння Христового, зійшов на Апостолів Святий Дух, Апостол Петро проповідував народові, що зібрався, і на запитання: що нам робити, відповідає: «Покайтесь, і нехай кожен з вас охреститься в ім’я Іісуса Христа на відпущення гріхів, і приймете дар Святого Духа» (Діян. 2:38).
Звідси різниця між хрещенням, яке установив Іісус Христос, від хрещення Іоаннового: хрещення Іоаннове відбувалося тільки на знак каяття і віри в Спасителя, що мав прийти, і не давало відпущення гріхів, хрещення Христове дає відпущення гріхів і дар Святого Духа, що оновлює людину.
Хрещення установив Сам Господь Іісус Христос для всіх, що увірували в Нього, і поєднав з цим хрещенням силу, що омиває гріхи і відроджує людину для Царства Божого.
Додаткові відомості про Хрещення водою
Те, що хрещення має бути водою, свідчить книга Діянь Апостольських розділ 8-й, де говориться як Филип хрестив євнуха ефіоплянина (Діян. 8:36-39).
Євнух їхав на колісниці і читав книгу пророка Ісаії, в тому місці, де знаходилось пророцтво про страждання Христові (Іс. 53:7-8); і тут до євнуха підійшов Филип і почав пояснювати пророцтва Ісаії; євнух увірував в Христа: «Продовжуючи дорогу, прибули до води, і каже євнух: ось вода! Що заважає мені хреститись?… І війшли обидва в воду Филип і євнух, і хрестив його» (Діян. 8:36-38).
З цієї події ми бачимо, що навчання дорослої людини віри Христової передувало хрещення, а також і те, що саме хрещення при Апостолах було водою.
Хрещення дітей
Відповідно до обрізання, яке євреї здійснювали як над дорослими, так і переважно над дітьми, випливає, що і хрещення потрібно здійснювати не тільки над дорослими, але й над дітьми. Євангеліє розповідає, що Іісус Христос не тільки не цуравсь дітей, а й сказав про них, що їм належить Царство Боже. Апостоли, як це записано в Новому Завіті, хрестили іноді цілі родини, так Апостол Петро хрестив сотника Корнилія і всіх, що були в його домі, Апостол Павло — всю родину Стефанову.
Під час хрещення дітей хресні батько й мати ручаються навчити своїх похресників віри Христової.
Хрещення одне
Деякі нерозумні вчителі навчали, що християнин, як тільки він согрішить, повинен знову хреститися. Насправді це виконати неможливо, бо і сама людина не завжди може пильнувати свої вчинки й почуття. А найголовніше, що хрещення є духовним народженням, а так як людина народжується один раз, то й духовне народження теж повинне бути тільки один раз. Для людей, що грішили після хрещення, в Церкві Христовій існує інше Таїнство, при Апостолах не перехрещували навіть тяжких грішників, а застосували інші засоби очищення їх від гріха. Тому в Православній Церкві хрещення буває «єдине» і ні над ким не повторюється.
Таїнство Хрещення в Православній церкві
Таїнство хрещення здійснюється так: людину, яку належить хрестити, священик тричі занурює в воду і при цьому виголошує: «Хрещається раб божий (ім’я) во ім’я Отця (перше занурення) амінь; і Сина (друге занурення) амінь: і Святаго Духа (третє занурення) амінь», і в цю саму мить Дух Святий очищає душу людини, яку хрестять, від усіх її минулих гріхів і оновляє для життя святого.
Щоб пояснити внутрішню силу хрещення, можна зробити таке порівняння: коли садівник бачить хворе дерево, він його викопує з землі, оглядає коріння, хворе обтинає, а здорове залишає і знову саджає це дерево.
Перед самим хрещенням і після нього бувають особливі молитви, укладені Церквою; воду посвячують знаком хреста з молитвою. Головні частини тіла людини, яку хрестять, помазують єлеєм — на знак милосердя Божого.
Після хрещення охрещеного одягають в білий одяг на знак духовної чистоти, потім відбувається обряд ходження навколо купілі з запаленими свічками в руках. Свічки означають, що чоловік цей отримав освічення духовне. Всяке церковне ходження навкруги означає свято Духа.
***
З усього, що говорилось про хрещення, виходить: для людини, що шукає спасіння, хрещення є першою установою Церкви, воно впроваджує віруючого до Церкви Христової. Але в Церкві Христовій є і інші установи, подібні до хрещення з їх внутрішньої сили, і в тій же мірі необхідні для її членів. Ці Таїнства, крім Хрещення, як першого з них, такі: 2) Миропомазання, 3) Причастя, 4) Покаяння, 5) Священство, 6) Шлюб і 7) Єлеєпомазання (Соборування). Тому й потрібно про них викласти православну науку.
Миропомазання
Миропомазання у Старому Завіті.
Початок миропомазання було зроблено у Старому Завіті. Так, пророк Самуїл вилив миро на голову Саула, коли помазував його на царя для народу єврейського, і Дух Божий зійшов на Саула. Пізніше той самий пророк Самуїл вилив миро на Давида, обираючи його царем. В священній книзі, де описується ця подія, зазначено, що Дух Божий відійшов від Саула і став почивати на Давиді.Повеління Боже про миро вийшло, коли Господь сказав Мойсеєві: «Візьми собі найкращих пахучих речовин… і олії оливкової… і зроби з цього миро для священного помазання, масть складну»… (Ісх. 30:23, 24, 25). Цим миром були помазані скінія і всі священні предмети, що в ній знаходились, а також Аарон при висвячені на первосвященика і сини його при висвяченні на священиків. Тому первосвященики, царі і пророки у євреїв звались помазаниками.
Помазую, по-грецьки «хріо», звідси слово «Хрістос» значить «помазаний», тобто той, на котрому спочиває це священне помазання і разом Дух Божий.
Миропомазання в Новому Завіті.
З книги Діянь Апостольських ми знаємо, що при Апостолах Дух Святий подавався віруючим після їх хрещення, через особливе дійство — покладання рук Апостольських.
Ось що розповідає вищезгадана книга. Після вбивства архідиякона Стефана, інший диякон Филип, пішов в Самарійське місто, там проповідував і хрестив всіх увірувавших в Христа. Тоді Апостоли послали до них з Ієрусалима Петра і Іоанна, вони прийшли до самарян, помолились за них, «поклали руки на них (на самарян), і прийняли вони Духа Святого» (Діян. 8:17).
Так було на початку при Апостолах. Духа Святого надавали християнам після хрещення через покладання рук. Але це дійство замінили ще Апостоли іншим дійством — помазанням миром.
Так, Апостол Іоанн Богослов у своєму посланні згадує про це саме діяння Святого Духа, але називає його вже «помазанням» (1 Ін. 2:20-27), яке християни отримують від Бога. Про ту саму дію помазання згадує Святий Апостол Павло (2 Кор. 1:21-22). Про внутрішню силу цього священного помазання Іоанн Богослов говорить, що «саме це помазання навчає нас всього», а Апостол Павло про це дійство, як і Іоанн, висловлюється, що воно зміцнює нас у Христі і укріпляє нас. Пояснити це внутрішнє діяння можна так. Людині, коли вона народиться, необхідне виховання, і незалежно від того, хто є вихователем: батьки чи чужі, вони обов’язково впливають на виховання, становлення його характеру. Так само і після хрещення, духовного народження людина має потребу в особливих силах або дарах від Святого Духа, щоб зміцнитись у вірі Христовій і вирости християнином.
Таким чином, помазання священним миром віруючих після хрещення установили в Церкві самі Апостоли, і з цим помазанням людина отримує силу Духа Святого, що зміцнює сили для життя християнського.
Миропомазання в Православній Церкві.
Священне таїнство Миропомазання полягає в наступному: священик намащує людині, що прийняла хрещення, головні частини тіла посвяченим миром і виголошує слова: «печать дара Духа Святаго», і при цьому Дух Святий незримо подає цій людині Свої дари, або Свою силу, щоб зростала вона у вірі Христовій.
Миро в Православній Церкві, як і в Старому Завіті, вариться з кращої оливкової олії і пахучих речовин. Його посвячують тільки Єпископи, саме Миропомазання здійснюють священики відразу після хрещення людини. Слова, що виголошуються при помазанні миром: «печать дара Духа Святаго» взяті з другого послання Апостола Павла до Коринтян і вказують, що Дух Святий під час миропомазання накладає на сили людини Свій відбиток. У житті людини миропомазання буває тільки один раз, як і хрещення.
Причастя. Жертви в Старому Завіті і пасхальне ягня
В Старому Завіті Господь навчив людей приносити в жертву Йому за гріхи тварин, і в стародавні часи всі народи приносили Богові в жертву тварин. Приношення жертв у євреїв було започатковане Авраамом, коли він вийшов з Харрану в Ханаанську землю і заснував там новий єврейський народ. Докладний закон про приношення жертв був даний через Мойсея.
Тут варто згадати про пасхальне ягня. Його вибирали окремо для кожної роди¬ни з кращих, здорових, молодих тварин чоловічої статі. Цих ягнят заколювали, але кісток їх не рубали, тільки цілими, разом з кістками, смажили на вогні і з’їда¬ли пасхальної ночі. Повеління про пасхальне ягня Бог дав через Мойсея перед вихо¬дом з Єгипту в ту ніч, коли євреї виходили з Єгипту. Вони мали кров’ю цього ягняти позначити одвірки своїх домів, щоб Ангел Божий, що вразив первородних у єгиптян, не входив в ці оселі.
При інших жертвах священики збирали кров жертовних тварин в посуд, мастили нею кожен ріг жертовника, а також кропили предмети, які хотіли посвятити, решту крові виливали на землю біля жертовника.
Коли на горі Синайській Бог дав народу єврейському через Мойсея заповіді, то Мойсей жертовною кров’ю покропив увесь єврейський народ і сказав: «Це кров завіту, котрий Господь установив з вами». (Ісх. 24:8).
Іоанн Предтеча назвав Іісуса Христа, під час Його першого явлення народові, Ягням, яке бере на Себе гріхи всього світу. З цих слів Предтечі можна було побачити, що Іісус Христос буде страждати, як жертва, за гріхи людей.
Коли Іісус Христос чудесним способом нагодував народ в пустелі і після цього вів бесіду з народом в Капернаумі про манну і хліб небесний, то сказав: «Хліб, що я дам, є тіло Моє, котре оддам за життя світу»; і далі сказав: «Тіло бо Моє справді єсть їжа, і Кров Моя справді єсть пиття; хто їсть Моє Тіло і п’є Мою Кров, той у Мені перебуває, і Я в ньому» (Ін. 6:51; 5:56).
Цих слів учні тоді зовсім не зрозуміли і вони говорили: «Жорстоке це слово! Хто може його слухати?», бо людина не може їсти тіло і пити кров іншої людини, якщо ці слова Христа розуміти дослівно — вони не зрозумілі. Можна зробити цілком інший висновок: хто почав би робити Христові найбільшу кривду (їсти Його Тіло й пити Його Кров), той і отримав би спасіння.
Мова Іісуса Христа в Капернаумі про споживання Тіла і Крові Його була тоді незрозуміла, і необхідним було, щоб Сам Господь дав пояснення цим Своїм словам.
Встановлення Таїнства Причастя
Таїнство Причастя Господь встановив під час Тайної вечері. Він взяв хліб, благословив його і подав учням зі словами: «Прийміте, ядіте: це єсть тіло Моє» (Мф. 26), «що за вас дається» (Лк. 19); потім взяв чашу з вином, благословив її і, подаючи їм, сказав: «Пийте од неї всі, це бо єсть Кров Моя Нового Завіту» (Мф. 26:27-28).
Самого Себе Господь Іісус Христос віддав на страждання за людей, а в їжу людям віддав Своє Тіло і Свою Кров у вигляді хліба і вина, які Він благословив, і про які сказав: «це єсть Тіло Моє» і «це єсть Кров Моя».
Апостоли Христові так і споживали ці хліб і вино, що подав Христос, як істинне Тіло і Кров Христові. При цьому споживанні Тіла і Крові Христових Господь Іісус Христос наказав учням: «Оте чиніть на спомин Мене» (Лк. 22:19).
Причастя у вигляді спожиття Тіла і Крові Христових в образі хліба і вина, встановив Сам Господь Іісус Христос.
Таїнство Причастя у Православній Церкві
Як Господь повелів, учні Христові скрізь де були, втілювали те, що було на Тайній вечері. А крім спожиття Тіла і Крові Христової в образі хліба і вина, були ще: обмивання ніг згідно з обрядом єврейським, бесіда або наука Христова, спів псалмів. Апостоли також прилучили до благословення хліба й вина деякі священні обряди: молитви, спів псалмів, науку слова Христового. Про хліб і вино, що благословлялись, Апостоли навчали вірувати, як вірували самі — ці хліб і вино є істинне Тіло і Кров Христові. Ця Тайна вечеря, що повторюється, зветься грецьким словом, «літургія».
З часів апостольських літургію відправляють по всіх стародавніх Церквах до цього часу, і в істинній Церкві Христовій будуть відправляти до кінця світу.
В Православній Церкві літургію відправляють за прикладом, який вказали Святителі Василій Великий і Іоанн Златоуст.
1) Спочатку приносять і підготовляють хліб і вино для цього Таїнства (приношення, по грецьки «проскомидія»).
2) Потім ідуть загальні молитви, співи псалмів і читання Слова Божого, тобто книг Апостольських і Євангелія. При цих молитвах, співі і повчанні у Слові Божому були присутніми й ті, котрих навчали віри Христової, таких називали «оглашенними», тому друга частина літургії називається «літургією оглашенних».
Нарешті, виконується саме освячення хліба і вина, і споживають їх тільки самі віруючі в Христа, це — третя частина літургії, або «літургія вірних».
Посвячення хліба й вина відбувається так. Священик закликає всіх присутніх в церкві дякувати Богові і сам, в тайній молитві, дякує Йому за всі милості людям, потім згадує Тайну вечерю, а потім закликає Духа Святого, щоб Він освятив ці хліб і вино і перетворив їх в Тіло і Кров Христові. Деякі слова з цієї тайної молитви священик виголошує голосно, наприклад: «Прийміте, ядіте» і «Пийте од неї всі». Під час посвячення дарів на клиросі співають пісню: «Тебе славимо, Тебе благословимо, Тобі подяку приносимо, Господи, і молимось Тобі, Боже наш».
І як Апостоли нас навчили, так і ми віруємо, що через це благословення і посвячення хліб і вино стають істинним Тілом і істинною Кров’ю Іісуса Христа.
Таїнство Покаяння
Покаяння це Таїнство, через яке людина, що сповідається, зрікається своїх гріхів через посередництво священика, отримує невидимо відпущення гріхів від Самого Іісуса Христа.
Від найдавніших часів, як тільки люди согрішили, Господь закликав їх до покаяння. Ті люди, що слухали Господа, молились Йому і просили Його простити їм гріхи їхні, приносили Богові жертви за гріхи свої.
Згідно з законом Мойсея, та людина, яка приносила жертву за свої гріхи, покладала на цю жертву свої руки і при цьому висловлювала свої гріхи перед Богом. Був у євреїв раз у рік один день (в першому осінньому місяці, за нашим численням у вересні), коли священик приносив подібну жертву за гріхи всього народу (єврейського), день цей звався «день очищення».
В Старому Завіті покаяння, такого, як воно існує тепер в Православній Церкві, не було, а було тільки каяття самої людини, що согрішила перед Богом; розгрішення, яке відбувається у нас через священика, тоді не було.
Господь Іісус Христос не тільки закликав до покаяння, але дарував силу прощати гріхи всім, що каялись. Сам Він, при зціленні хворих говорив: «Чадо, прощаються тобі гріхи твої». Книжники й фарисеї запитали тоді Іісуса Христа: хто може, крім Бога, прощати гріхи? І на це запитання Сам Господь Іісус Христос виразно ствердив, що Син Людський має владу на землі прощати гріхи. Потім саму цю владу — відпущення гріхів — Іісус Христос обіцяв спочатку Апостолові Петрові (Мф. 16:19), а потім і іншим Апостолам, сказавши: «Істинно кажу вам: що ви розв’яжете на землі, буде розв’язане на небі» (Мф. 18: 18). Після Свого воскресіння Господь Іісус Христос явився учням Своїм і сказав: «Приміть Духа Святого. Кому одпустите гріхи, тим відпустяться; на кому оставите, остануться» (Ін. 20: 22-23).
Іісус Христос, як Син Божий, мав владу прощати людей, і цю владу Він дав Апостолам, а Апостоли передали її своїм наступникам.
Таїнство Покаяння в Православній Церкві
Таїнство покаяння полягає в наступному: християнин, що кається істинно, щиро і з твердим наміром змінити своє життя, приходить до пастиря Церкви й сповідує перед ним гріхи свої; пастир Церкви, владою, що дав йому Господь Іісус Христос, відпускає гріхи тому, хто кається. Іноді священики-духовники накладають на тих, що каються, деякі духовні кари або заборону, ці кари називаються «епітимія».
Перша сповідь
Діти, починаючи з семи років, повинні ходити до сповіді і благоговійно причащатися Тіла і Крові Христової. Багато дітей, будучи перший раз на сповіді, не знають, що це дає батюшка ложечкою з чаші, коли причащає, а знати це необхідно всім причасникам, окрім самих маленьких, нічого ще не розуміючих діток. Причастя, діти, — це Тіло і Кров Господа нашого Іісуса Христа. Причащатися грішній людині без сповіді невільно, грішно: треба раніше бути на сповіді, розказати батюшці всі свої гріхи — що робив, що думав, що говорив поганого, покаятись, намагатися більше того не робити, щиро помолитися Богові, щоб Бог простив і стати кращим: старших слухати й поважати, нічого поганого не говорити й не робити, молитися Богові, думати про Бога, ходити до церкви і взагалі бути добрим і не грішити.
На сповіді батюшка питає кожного: «Чим грішний?» Ось тут і треба кожному згадати свої гріхи, які в кого є на душі. Хто добре знає і розуміє Десять Заповідей Закону Божого, — тому легше гріхи пригадувати.
Подумай — чим же ти грішний?
- Може Бога мало любив, молився мало і не щиро?
- Як язичник жив у віддаленні від Бога, пишався, злостився, не слухав, об’ї¬дався, не постив?
- Клявся надаремно, казав неправду та божився, не шанував святих обра¬зів (в хаті, де були образи, не скидав шапки), молився та хрестився недбало?
- Лінувався в свята ходити до церкви, не добре поводився в церкві, не молився, та оглядався по сторонах, збиткував, сміявся? Лінувався в будень працювати, вчитися, учити Закон Божий?
- Не шанував батька й матері, не слухався та не поважав старших?
- З товаришами бився, сварився, кривдив молодших?
- Грішив поганими, бридкими думками, словами й непослухом?
- Крав чуже (в садах, городах), присвоював собі знайдене, насильно відбирав що-небудь у товаришів?
- Казав неправду, осуджував інших?
- Завидував і бажав чужого?
Не турбувався за душу свою? Добрим життям Богові догодити не старався? Про майбутнє життя — праведних в раю та грішних в пеклі — мало думав? Грішив й багатьма іншими гріхами? Від гріхів відзвичаїтися майже не старався?
Чи каєшся у гріхах своїх? — питає священик кожного в кінці сповіді. Відповідай: «Каюсь», та обіцяй постаратись виправитись.
Бог нехай поможе тобі стати добрим християнином, достойним Царства Небесного!
Священство. Хто спочатку приносив жертву Богові
В стародавні часи, починаючи від Адама до Мойсея, жертви Богові приносили в кожній родині старші чоловіки: батько, дід, старший брат. Так приносили жертви Богові Ной — від всієї своєї родини, Авраам, Іаков, Іов приносив жертви не тільки за свою сім’ю, але й за своїх друзів, коли вони зневажили його.
Священство при Мойсеєві
При Мойсеєві, за Божим повелінням, було обрано покоління Левія (3-го сина Іаковлевого) для служби при скинії. З цього покоління Аарона було поставлено первосвящеником, а його синів священиками, всі інші чоловіки з коліна Левія (левіти) були прислужниками при скинії. Висвячуючи Аарона на первосвященика, Мойсей помазав його миром і одягнув в священницький одяг. Так почалось священство згідно закону Мойсея. Це священство переходило з роду в рід, від батька до сина, і так дійшло до часів Іісуса Христа.
Встановлення священства Іісусом Христом
З часу приходу на землю Господа Іісуса Христа, Він Сам і став першим Пастирем і не тільки приніс на землю Своє вчення, але й сповнив нову жертву, — віддав Самого Себе на хресну смерть за людей. Тому Він назвав Себе «єдиним Учителем, єдиним Наставником і Пастирем добрим».
Після Свого воскресіння, Іісус Христос сказав Апостолам: «Як послав Мене Отець, так і Я посилаю вас» (Ін. 20:21); при цьому Він повелів їм проповідувати людям науку Його і хрестити їх.
Священство в Новому Завіті установив Господь Іісус Христос. Він був першим Пастирем, або Первосвящеником, і справу священства доручив після Себе Апостолам.
Історія священства при Апостолах
Кількість віруючих у Христа збільшувалась, і Апостолам було важко виконувати свої обов’язки. Тоді, за проханням християн, Апостоли обрали помічників для себе. Таких помічників спочатку було обрано сім мужів, які звались дияконами. Апостоли «помолились і поклали на них руки» (Діян. 6:6). Диякони опікувались справами доброчинними і проповідували вчення Христове, але повної Апостольської влади не мали.
Пізніше Апостоли поставили собі інших помічників — пресвітерів або священиків. Вони отримали владу Апостольську, хоч і не повну, але значно більшу, ніж диякони. Коли Апостоли відходили з певної місцевості, де були віруючі в Христа, то доручали останніх пресвітерам, які не тільки продовжували навчати їх віри Христової, але й відправляли всю іншу службу, необхідну для віруючих. Обраних пресвітерами Апостоли висвячували також через покладення рук. Про Апостолів Павла й Варнаву в книзі Діянь Апостольських записано, що вони в містах Малої Азії, коли відходили з них, для кожної Церкви «рукоположили пресвітерів» (Діян. 14:23).
Внаслідок Апостольської проповіді християнські громади або Церкви були засновані в багатьох краях, а кількість Апостолів зменшувалась. Виникла потреба настановити таких людей, які б отримали від Апостолів всю повноту Апостольської влади. Апостоли так і зробили: обрали собі наступників. Вони звались Єпископами або Архієреями, їм була передана вся повнота Апостольської влади: навчати віри Христової, відправляти всі служби Божі і керувати в Церкві духовним життям. Святий Апостол Павло пише Титові, Єпископові Критському так: «Для того я за¬лишив тебе в Криті, щоб ти довершив недокінчене, і поставив по всіх містах пресвітерів, як я тобі наказував» (Тит. 1:5). При цьому, як на пресвітерів, так і на Єпископів Апостоли висвячували обраних осіб через покладання рук; той самий Апостол Павло пише Тимофію, якого він висвятив на Єпископа в місті Єфесі (в Малій Азії): «Нагадую тобі возгрівати дар Божий, котрий в тобі через моє покладення рук» (2 Тим. 1:6).Коли Апостоли покладали свої руки на тих, що висвячували, Дух Святий діяв прямо і подавав Свої особливі дари.
У цьому вигляді перебуває священство в Церкві Христовій до цього часу. І тепер існують у ній священство трьох ступенів: диякони, священики і Архієреї.
Таїнство священства
Священство це така священна дія, в якій Архієрей з молитвою покладає руки на мужа гідного, а Дух Святий незримо подає Свою благодать цьому чоловікові справляти ту службу, на яку його наставляють.
Висвячення на найвищий ступінь священства — Єпископський, здійснює не один Архієрей, а обов’язково кілька.
Таїнство Шлюбу. Історія першого шлюбу
Першим шлюбом був шлюб Адама і Єви в раю. Коли Бог сотворив Адама, то сказав: «Не добре бути чоловікові самому! Сотворімо йому помічника, відповідного йому» (Бут. 2:18). Після цього Господь Бог сотворив жінку, привів її до Адама, і благословив їх обох, сказавши: «Розмножуйтесь і наповняйте землю» (Бут. 1: 28).
Перший шлюб поблагословив Сам Господь Бог, Він же вказав і те, з якою метою встановлено шлюб, а саме: щоб чоловік і жінка були помічниками один одному і щоб через шлюб люди помножувались на землі.
Заповідь Іісуса Христа про шлюб
Господь Іісус Христос високо цінив шлюб, так Він не тільки був присутнім з учнями на шлюбній урочистості в Кані, але й здійснив на ній перше Своє чудо. Заповідь Божу про шлюб, що була дана в раю. Христос повторив і доповнив такими словами: «Що Бог спарував, людина нехай не розлучає» (Мф. 19:6).
Апостольські настанови про шлюб
Святий Апостол Павло називає шлюб чоловіка і жінки «таємницею великою» (Єфес. 5:32) і прирівнює його до зв’язку між Господом Іісусом Христом і віруючими в Нього. Як союз Христа з Його Церквою тримається благодаттю Божою, щоб помножувались віруючі, то і в союзі шлюбному подається Божа благодать на народження і виховання дітей. В цьому полягає «велика таємниця» шлюбу.
Вступати в шлюб Апостол Павло повеліває «тільки в Господі» (1 Кор 7:39), по Божому благословенню. Це благословення давали в Церкві Христовій від часів Апостольських Єпископи і пресвітери. Так, Святий Ігнатій Богоносець писав: «Належить тим, що женяться і виходять заміж, щоб союз їх відбувався по благословенню Єпископа, — хай буде вінець в Господі».
Таїнство Шлюбу у Православній Церкві
Шлюб в Православній Церкві відбувається в храмі де, крім загальних молитов, читаються спеціальні молитви — про благословення шлюбу, а також виконуються деякі обряди:
- Обряд обручення і покладення обручок означає, що наречений і наречена обіцяють одне одному вічну вірність і взаємну допомогу.
- Стояння з запаленими свічками і ходіння навколо аналою, на якому лежить Хрест і Євангеліє, означає духовну радість.
- Вінці покладаються на голови молодого й молодої на знак їх чистого життя, перемоги над тілесними спокусами, подібно до того, як за стародавніх часів покла¬дали на голову переможцям вінки з квітів і віт.
- Пиття вина з одної чаші означає, що молодий і молода обіцяють ділити все, що Гос¬подь пошле їм у житті, — і радість, і горе.
Найголовнішим моментом в священній дії шлюбу є триразове благословення священиком молодого й молодої, з молитвою: .«Господи Боже наш, славою і честею вінчайя» (їх); воно відбувається одразу після покладення вінців.
***
Таїнство шлюбу полягає в тому, що молоді виявляють свою волю в присутності священика і Церкви, тобто віруючих, своє взаємне бажання вступити в шлюб. Священик молиться разом з ними і благословляє їх, а в цей час незримо благословляє їх Сам Господь Іісус Христос і з’єднує їх тою самою благодаттю Божою, якою поєднані віруючі християни з Іісусом Христом, — молодий і молода стали чоловіком і жінкою, і, якщо народяться у них діти, вони повинні виховати їх по-християнськи.
Таїнство шлюбу полягає в тому, що молодому й молодій після благословення священика незримо надається благодать від Святого Духа на подружнє життя і на християнське виховання дітей.
Таїнство Єлеєпомазання. Перші відомості про помазання єлеєм хворих
У притчі Іісуса Христа про милосердного самарянина (Лк. 10: 30-37) сказано, що за стародавніх часів виливали хворим на рани масло й вино.
Іісус Христос, посилаючи Апостолів на проповідь, давав їм повеління і силу зціляти хвороби, і в Євангелії записано: коли Апостоли проповідували, то «багато недужих намащували оливою, і вони одужували і зцілялися» (Мк. 6: 13).
Помазання маслом хворих бере свій початок від стародавнього звичаю, і використовувалось самими Апостолами.
Апостольське повеління про Єлеєпомазання
Апостол Іаков, брат Господа Іісуса, перший Єпископ Ієрусалимський, говорить в своєму посланні так: «Чи хто нездужає між вами, нехай призове пресвітерів Церкви, і нехай моляться над ним, помазавши його єлеєм в ім’я Господнє» (Іак. 5: 14). Далі Апостол Іаков вказує, що помазання з молитвою хворому подається від Бога зцілення тілесне і прощення гріхів.
Єлеєпомазання в Православній Церкві
Повеління Апостольське — помазувати хворих єлеєм — в Православній Церкві здійснюють і нині. При цьому до хворого збирається кілька священиків, які «собором» здійснюють молитву за нього (служба помазування єлеєм називається ще «соборуванням»).Визначальний зміст співів і єктеній творить молитва до Бога про зцілення хворого і про відпущення йому гріхів.
