За царювання
нечестивого імператора Лікинія почалося жорстоке гоніння на християн. Всіх
вірних примушували приносити жертви ідолам. Тоді у вірменському місті Севастії
військовим начальником був Агриколай, людина лютого норову і ревний прихильник
ідолослужіння. Оскільки в цей час і в лавах імператорських полків уже було
чимало християн, то цар видав веління, щоб і вони приносили жертви бісам. У
полку воєводи Агриколая було сорок воїнів із Каппадокійської області, які
складали особливу почесну дружину, що побожно вірила у Христа Бога і славилася
непохитною мужністю, завжди була непереможною в справах військових. Серед них
були Киріон, Кандид і Домен — досвідчені і в Божественному писанні. Коли стало
відомо воєводі Агриколаю, що воїни цієї дружини є християнами, він наважився
примусити їх до ідолопоклонства. Проте, на диво для себе, отримав спротив від
сорока подвижників, почувши такі слова: «Жорстокий ти улеснику, Агриколаю! Ми
подолаємо твою злобу і переможемо твоє лукавство». За такі слова і непослух,
Агриколай наказав кинути їх до в’язниці, а сам з нетерпінням чекав приїзду
князя, щоб з його дозволу, жорстокими катуваннями примусити непокірну дружину
принести жертву ідолам. Перебуваючи у в’язниці, святі воїни дні і ночі
проводили в молитві, співі псалмів і слуханні повчань святого Киріона.
Після семи днів, протягом яких святі воїни знаходились у в’язниці, прибув до тієї країни князь Лисій, який одразу звернув увагу на них. Наступного дня він з’явився разом із воєводою Агриколаєм на судилище і наказав привести святу чотиридесятнуцю воїнів на катування. На судилищі воєвода та князь вдавалися до улесливості, спокушаючи святих великими нагородами і військовими званнями, якщо принесуть нечестиву жертву, а бо ж будуть піддані великим катуванням. Проте свята дружина не убоялася і, підкріплена молитвою, була готовою до різних тортур за найдорожчого для них Христа Бога. Перше до чого вдалися гордовиті вельможі – це побиття камінням по вустах, та слуги які виконували жорстокий наказ не могли уразити воїнів, а натомість наносили шкоду один одному. Дуже наляканий побаченим, князь Лисій повелів знову вівдвести святих ратоборців у в’язницю, щоб подумати про те, що робити з ними. У в’язниці святі воїни знову почали співати псалми і о шостій годині ранку, після молитви, сподобилися почути голос Господа: «Віруючий в Мене, якщо і помре, - оживе». Укріплені такою втіхою від Христа Бога, святі провели ту ніч, радіючи духом.
Наступного ранку мучителі зв’язали сорок святих воїнів і потягли їх до багатоводного озера, що знаходиться біля міста Севастії. Тоді була зима і сорок воїнів, голими, були залишені серед озера на всю ніч, а для спостереження за ними було приставлено варту на чолі з начальником в’язниці. Для зваблювання ж святих ратоборців, було влаштовано біля озера теплу лазню, щоб хто будучи готовий принести жертву ідолам, вибіг із крижаної води і зігрівся. О першій годині ночі, коли холод досягнув крайньої люті, так що тіла святих студеніли, один із числа сорока не витримав подвигу і, вбігши до лазні, розтанувши, упав мертвий.
Побачивши таку ганебну втечу, святі воїни одностайно взивали до Бога: «Ми ж не відступимо від Тебе; оживи нас, і ми будемо закликати ім’я Твоє (Пс. 21, 15)», та підносили інші псалми і молитви. І о третій годині ночі святих мучеників освітило світло таке, ніби літнє сонце під час жнив. Воно розсіяло холод, розтопило лід і зігріло воду. У цей час воїни, які стерегли мучеників спали, не спав тільки один в’язничний вартовий, який бачивши диво, зняв з себе одяг і зі словами: « І я християнин!», увійшов у воду. І стало таким чином знову довершене число святих сорока мучеників.
Настав ранок. Нечестиві мучителі прийшли до озера і, побачивши святих мучеників, які стояли у воді живими і не постраждали від зимового холоду, здивувалися, і люттю закіпіли тоді їхні серця. За наказом мучителів святих воїнів витягли з води і на судилищі перебили їм гомілки. Свята чотиридесятниця, терплячи страшні муки від розтрощення гомілок, не ослаблюючись ревністю, у передсмертні хвилини з духовною радістю взивали: «Душа наша, як пташка, вирвалася із сітки тих, що ловили. Сітка розірвалася, і ми спаслися. Поміч наша в імені Господа, що створив небо і землю» (Пс. 123, 7-8). І промовивши амінь, всі вони віддали свої душі Богові.
Після того мучителі наказали своїм слугам відвезти тіла святих воїнів до озера і, спаливши їхні тіла, кістки кинути у воду, щоб і праху по них не залишилося. Але Господь, Який "зберігає всі кістки угодників Своїх" (Пс. 33, 21), не допустив жодній їх частці загинути у воді, і всі вони збереглися в цілості. Після трьох днів святі мученики явилися єпископу міста Севастії блаженному Петру і сказали йому: «Прийди вночі і винеси нас із річки».
Блаженний єпископ запросив побожних мужів із свого кліру і темної ночі пішов із ними на берег річки. І ось перед їхніми очами постало дивне видовище: кістки святих сяяли у воді, як зірки. Світлими були і ті місця в річці, де лежали і щонайменші частинки їх. Зібравши святі останки святих, єпископ поклав їх на почесному місці. Так постраждали мученики за Христа, й, увінчані Ним, вони як світила сяють у світі. Вони вірували в Бога, Христа сповідали, Духу Святому не протидіяли і від святої Животворчої Тройці прославилися, залишивши спогад про свій подвиг для повчання на спасіння всім віруючим в Отця, і Сина, і Святого Духа. Імена святих сорока мучеників такі: Киріон (Кирій), Кандид, Домен, Ісихій, Іраклій, Смарагд, Євноїк (Євник), Валент (Уал), Вивіан, Клавдій, Приск, Феодул, Євтихій, Іоанн, Ксанфій, Іліан, Сисиній, Аггій, Аєтій, Флавій, Акакій, Екдикій (Екдит), Лисімах, Олександр, Ілій, Горгоній, Феофіл, Домитіан, Гаїй, Леонтій, Афанасій, Кирил, Сакердон, Миколай, Валерій, Филоктимон, Северіан, Худіон, Мелітон і Аглаїй.
Святі сорок мучеників були взяті на страждання за Христа в 11-й день місяця березня, і віддали душі свої Господу в 22-й день цього місяця, коли імперією правив язичник Лікиній, але краще сказати — вже царював Господь наш Ісус Христос. Йому ж слава, честь і поклоніння з Отцем і Сятим Духом повіки. Амінь.
