Коли б мене
попросили одним словом визначити характер цієї людини, я б неодмінно сказав:
«Невгамовність». Це та неодмінна риса характеру, коли людина й сама живе
повнокровним життям й іншим не дає скніти в рутині буднів, надокучливих проблем
і неробства.
Мої слова – про
протоієрея Павла, настоятеля Михайлівського храму с. Біличі Іваничівського
району, директора Недільної школи селища Жовтневе, автора духовної літератури,
поета і композитора, художника, чудового виконавця церковних псалмів й талановитого
проповідника Слова Божого, члена Волинської громадської ради з питань
національного і духовного відродження, викладач Київської академії міжнародної
економіки і міжнародних відносин.
Дев’ятого травня
протоієрею Павлу Мельнику виповниться 50! А в червні 25 років найщирішого
служіння Господу Богу і людям.
Кожен, хто
приходить у цей світ, претендує на щасливу долю. Проте доля у кожного своя.
Біблія вчить «що доля людини – від Господа», втім кожен з нас самостійно пише
власну книгу життя від народження й до смерті. У ній – успіхи й невдачі, злети
й падіння, малі й великі досягнення і бездіяльність, погані і добрі вчинки.
Книга фіксує кожен наш крок.
‑ Отож, мало не
робити поганих вчинків, треба робити ще й добрі, ‑ каже о. Павло.
Кожна людина
бачить своє щастя по-різному: один в грошах, другий – в красі, третій – в
любові. А протоієрей Павло Мельник – в самореалізації, в творенні добрих
вчинків.
«Людина
народжується на страждання як іскра, щоб угору летіти» ‑ говорить праведний Іов
(книга Іова, 5:7).
‑ І це справді
так, ‑ мовить отець Павло, ‑ бо тільки в стражданнях народжується щось гарне,
важливе, приймаються цінні та правильні рішення, звершуються великі діла.
Недаремно ж кажуть: «Я це вистраждав».
Для щастя багато
не треба, ‑ потрібно вродитись для добра і вдатись до роботи.
Батьки-ветеринари
з Рівненщини ще з дитинства привчили сина шанувати і любити тяжку селянську
працю. Адже він зростав у багатодітній сім’ї, жилося бідно. Колгоспна праця не
приносила жаданих результатів і не забезпечувала потреб великої сім’ї. Отож, у
поті чола трудилися усі.
В ті часи у селян
не дуже панькалися з дітьми. Суворе там виховання. Як тільки зіпнеться дитина
на ноги, то вже й привчають її до посильної домашньої праці, вимагаючи, щоб все
було зроблено і добре, і вчасно.
‑ Я з дитячих літ
не дуже люблю лінивих людей. Вважаю, що багато невдач у житті народу спричинені
лінощами, ‑ стверджує о. Павло. – Чи не тому моїм життєвим кредом є слова:
«Немає ліпше на землі людині, щоб душа її бачила добре з труда свого» (Екл.
2:24).
Тому з дитинства
отець Павло любив читати історичні книги, а також про першовідкривачів
Антарктиди, Америки, любив писати вірші, пісні, думи. Тим то і вчитель
української мови Вірі Іллівна говорила до нього: «Коли ж ти, Павло, напишеш
свою книгу?»
Через тридцять
п’ять років він подарував своїй вчительці свої книги, за що вона була дуже
вдячна.
А от його творче
кредо я б окреслив словами: «Не силуйся оповідати, хто ти і звідки – за тебе це
зроблять плоди твоєї творчої праці».
Та найперше Павло
Мельник – священик. І його духовний сан – це не данина сучасній «моді», а
реальна закономірність – вибір життєвого шляху за вірою і за покликанням душі.
Це – Божа воля.
‑ Я щасливий, що
став священиком, каже отець Павло, ‑ і дякую Богу, що можу зреалізувати себе в
цій іпостасі.
Двадцять п’ять
років (з 6 червня 1988 року) протоієрей Павло Мельник – незмінний настоятель
Михайлівського храму села Біличі. За цей час храм невпізнанно змінився.
Священик зумів навколо святині згуртувати віруючих, які роблять все для того,
щоб кожен, хто хоч раз завітав у їхню церкву, назавжди прикипів до неї душею.
Тут часто складають хвалу Господу не лише жителі с. Біличі, а й селища Жовтневе
та навколишніх сіл.
Людей приваблюють
образи святих, майстерно створені руками отця Павла, якими прикрашений храм. А
ще батюшка виготовив іконостас у капличці, яка знаходиться на місцевому
цвинтарі. І це далеко не весь доробок самодіяльного художника.
Працює художник в
основному акварельними фарбами, проте багато творів виконані пастеллю, кольоровими
олівцями, олійними фарбами. Всі ці різноманітні техніки художник вміло
використовує не лише в іконописі, а й в писанні портретів, пейзажів, монотипів.
Наступна сторінка
його творчої діяльності пов’язана з Недільною школою селища Жовтневого (яке
розбудувалося на землі села Біличі. Чимало прихожан їхнього храму – якраз із
селища). Отож, коли в 2000 році батюшка разом з однодумцями вирішив таку школу
організувати, зіткнувся з проблемою відсутності необхідної для дітей і юнацтва
релігійної літератури. Це й спонукало його взятися за написання та
впорядкування відповідної літератури.
‑ Мою ідею
підтримала місцева вчителька з багаторічним стажем Любов Дарчич, яка стала
виконувати функції літературного редактора, та Олександр Януш, який зайнявся
комп’ютерною верстою текстів, ‑ ділиться спогадами о. Павло.
Першою їхньою
спільною працею стала дитяча збірка «Благослови, душе моя, Господа», згодом –
«Тлумачний молитвослов», «Двадцять п’ять бесід про найголовніше», дитячі
оповідання «Хіба не чудо?».
‑ Коли я побачив,
що книгами цікавляться, вони стають дітям корисними, це мене надихнуло на подальшу
працю в цій царині, ‑ розповідає отець Павло. – Згодом була видана «Дитяча
Біблія», за основу якої взяли варшавське видання. Потім – «Струмочки з
християнського джерела», де зібрані короткі оповіді про християнські цінності,
житія святих, доступно подані трактування «двунадесятих свят».
Однак спочатку
був написаний звичайний найпростіший «Молитвослов», який побачив світ у 1992
році в Іваничівській районній друкарні. Нині протоієрей видав понад двадцять
книг і дитячих збірок для недільних шкіл. Всі вони успішно використовуються і
на уроках християнської етики світських шкіл. Деякі переклали на російську мову
і їх читають за кордоном: в Росії, Білорусії, Польщі.
Ще один талант
отця Павла – як поета, композитора і співака. Високий, чистий, проникливий тембр
його голосу настільки зворушує, що слухати його не втомлюєшся. Сильне враження
справив на численну аудиторію виступ на сцені літньої естради міського парку
культури та відпочинку під час фестивалю духовної пісні, який проходив на
Трійцю у Нововолинську. Недарма ж отця Павла називають «Нововолинським
соловейком». Він разом з донькою Людмилою записав аудіодиск із двадцяти
духовних пісень, п’ятнадцять з яких – власні.
А також як
композитор писав пісні на фестивалі Духовної пісні міста Нововолинська та селища
Стара Вижва, готував композиції, пісні та писав музику, був ведучим двох
фестивалів у місті Нововолинську.
Багато корисних
справ на рахунку отця Павла у співпраці зі своїм рідним братом отцем Віктором,
настоятелем Свято-Вознесенського храму м. Нововолинська, благочинним
міської округи, кандидатом богослов’я. Останнє їхнє спільне дітище – книга
сонетів «Поети і сонети», в якій вміщено 555 віршів, приурочених святим,
церковним діячам, видатним світським особам, які прославляються в сфері
історії, культури, науки, релігієзнавства, тощо.
‑ Всім тим, чого
я досяг, що маю нині, завдячую своїй мамі і татові. Вони мені дали не тільки
освіту, але й частку своєї щирої і милосердної душі, запалили іскру Божу в
моєму серці, навчили жити з правдою, творити добро, захищати любов, ‑ каже
батюшка.
І це правда.
Витоки численних талантів священика – від батька і неньки, простих сільських
трударів з Рівненщини. Це вони змогли прищепити сину любов до Бога,
благословити на служіння Йому. Мама Софія Павлівна дуже гарно співала, довго
молилася Богу співаючи.
Мабуть співати
почала ще з «пелюшок», ‑ жартома говорить о. Павло. – В нашій родини
співають всі.
Тато, Віктор
Юхимович – сільський староста, приносив додому релігійні книги. Саме з них
Павлик й перемальовував образи святих, а після того почав сам їх творити і
показувати місцевому священику.
А от талант до
музики в мене найбільше – від дідуся Павла Павловича. Він чудово грав на
скрипці, і жодне весілля не обходилося без участі дідуся. Було що й мене
привчав до цього «ремесла» ‑ згадує отець Павло.
Нині талант цієї
непересічної людини розвивається, удосконалюється. А головне – він служить
людям, чисельній аудиторії дітей і юнацтва відомої Недільної школи
Володимир-Волинської єпархії УПЦ, викладає філософію у Київській академії міжнародної
економіки і міжнародних відносин.
‑ Я радію з того,
що можу себе зреалізувати не лише як священик, але як творча людина. В цьому і
є моє щастя, ‑ зізнається отець Павло.
Протоієрей Павло
Мельник – людина невичерпної енергії, з великою жагою до праці, до самовіддачі.
Він видав понад 20 книг, записав кілька дисків власних пісень у власному
виконанні. А скільки написав портретів, створив образів святих. Але всього
цього йому здається мало. Отож, його голову постійно полонять нові ідеї, задуми
нових книг як письменника, нових пісень – як поета і композитора, нових полотен
– як художника. Останнє його дітище – веб-сторінка Михайлівської церкви в
Інтернеті, яка знаходиться за адресою http://svmich-church.ucoz.ua.
‑ Я тішуся з
того, що на нашому сайті ми маємо можливість розміщувати інформацію про наше
життя, здобутки, публікації на духовну тематику, мої академічні статті, твори
наших учнів.
Що ж, хочеться
вірити, що Господь дасть йому багато здоров’я і наснаги, примножить талант для
втілення ще не однієї світлої мрії в життя!
| 
