У вересні 2000 року відчинила двері для своїх вихованців
наша Недільна школа, де діти навчаються Закону Божому, готують різні постановки
до головних свят нашої церкви для парафіян.
За цей час склався міцний та дружній колектив вчителів та працівників школи: Любов Григорівна Дарчич, Анна Григорівна Нагорнюк, Людмила Миколаївна Могиль – наші вчителі, Вікторія Володимирівна Курєнкова – керівник хору і Оксана Григорівна Кашуба – концертмейстер, а також Любов Леонідівна Ковальчук – наш невтомний доглядач і прибиральник. Завдяки їхнім старанням стала можлива робота нашої школи, мета якої – навернути дітей до Бога, просвітити їх словом істини.
Результат їхньої роботи можна побачити, відвідавши постановки, які готують наші діти: вони вкладають душу у вірші, що читають, пісні, що співають, сценки, які ставлять. Хочеться славити Бога єдиними вустами, єдиним серцем. Ми бачимо, як змінюються наші діти: вони стають щиро віруючими людьми, ввічливими, стають гідними громадянами нашої держави та парафіянами наших церков.
Вчителі Недільної школи за цей час набули чималого досвіду, навчаючи дітей слову Божому, зібрали величезний матеріал (сценарії, оповідання, дидактичні розробки) більшість з якого – авторського напрацювання. Результатом нашої спільної праці стала низка видань, серед яких «Благослови, душе моя, Господа…», «Струмочки з християнського джерела», «Безперестанку моліться» та інші, інформація про які подана в вкладці «Видавнича діяльність».
Я, як настоятель Михайлівського храму, хочу від усієї душі подякувати нашим дітям за їхні старання у навчанні і підготовці свят, учителям та працівникам школи за їхню роботу, за їхню працю на славу Божу.
Хотілося б, щоб кожен, хто читає ці слова, побачив, що дає школа через молитву, навчання та добрі вчинки дітей. Вони написали невеличкі відгуки і хочуть, щоб Ви їх прочитали.
Протоієрей Павло Мельник.
***
Я виховуюсь в християнській родині, а тому вірю в Бога з раннього дитинства. Коли я молюся, то прошу зміцнення віри, любові, здоров’я для всіх членів сім’ї і злагоди в нашій родині. Коли я стала ходити в Недільну школу, це ще більше прихилило моє серце до Бога. Я частіше ходжу до церкви, хочу більше дізнатися про мого Спасителя. Я боюся образити Бога, коли розмовляю з кимось, хто мені зовсім не подобається, бо знаю, що Бог любить усіх людей. Бог любить навіть найменшу істоту, а значить – любить і мене. Я б хотіла, щоб усі люди любили Бога і були добрими.
Таня Сахарук, 12 років
***
У Недільну школу я почала ходити недавно. Тут я дізналась, що якщо збираються двоє-троє заради Господа, то і Він посеред них, а, отже, чує нас. Я навчаюся поважати людей і добрих, і злих, бо Бог любить усіх, якими б вони не були, хочу навчитися від Нього любові і терпіння.
Оксана Шпачук, 11 років
***
До Недільної школи мене привела бабуся. Я була малою і дуже сором’язливою. Пам’ятаю, як переживала, що для мене усі тут незнайомі, що хтось образить мене. Але тут була вже моя знайома – Оксанка, вона і запропонувала місце поруч. З того часу ми хороші друзі. А найкращій і найнадійніший друг – Іісус Христос. Моя віра в Бога з кожним днем міцніє, а всі вчинки свої я навчилась звіряти з ним.
Іра Бєляєва, 14 років.
***
У Недільну школу я ходжу вже сьомий рік. За цей час я ще більше наблизилася до Бога. Особливо мене вражає Його безмежна любов. Але я не збагну, як можна любити всіх без винятку людей та ще й так, щоб життя за них Своє віддати. Дні, коли я ходжу в Недільну школу, є найкращими у моєму житті. Я дуже змінилась за цей час: стала добрішою, стриманішою, почала складати вірші і пісні про Бога. Мені тепер так легко, бо я покладаюся на Бога, а Він завжди допомагає мені.
Маруся Герасимюк, 12 років.
***
До Недільної школи мене привів тато. Тоді мені було шість років. Саме тут ми читали Біблію і я дізналась, що це – Свята Книга, Слово Самого Бога. З неї для себе я взяла найкраще: не можна обманювати, обмовляти когось, осуджувати, треба допомагати слабким, хворим, немічним, ділитися з друзями ласощами і чого вони попросять, відвідувати хворих, любити всіх людей, не тримати образу в серці, а прощати так, як це вміє тільки Бог. Для мене Недільна школа відіграла важливу роль, бо завдяки їй я пізнала Бога.
Віка Максимук, 13 років.
***
Я стала ходити в Недільну школу зовсім недавно і сталося це випадково. Моя подруга поспішала на заняття в Недільну школу, а по дорозі «прихопила» і мене, щоб я її там зачекала. Колектив готувався до Великодніх свят і готував нову програму. Мені дали вірш. Я його вивчили і з усіма учнями вітала прихожан у Свято-Михайлівському храмі на Великдень. З того часу я регулярно відвідую заняття. Тепер ми разом зі своїми подружками славимо Бога.
Аня Зеленська, 12 років
***
Бабуся часто водила мене до церкви, але краще сказати, що хотіла з нею ходити я. Мене манило жовтогаряче сяйво свічок і щось, що витало у церкві… А потім ми пішли з бабусею в ліс по опеньки, набрали їх силу-силенну: й у кошик, й у бабусину хустину, ще й у фартух. З такою здобиччю ми поверталися лісовою стежкою додому, але перед нами розкинулася величезна (як для мене маленької) калюжа – глибока-глибок, широка-широка. Тоді бабуся й каже: «Ну все, залишимося у лісі». Я ж їй у відповідь: «Бабуся, не переживай. Нас Бозя перенесе, Він сильний». Бабуся й нині згадує моє дитяче визнання всемогутності Бога. Та й мама каже, що Бога я шукала змалечку в усьому. Ходила до людей віруючих, слухала їх, коли відкрилася наша Недільна школа, - я з великою сором’язливістю, але не менш запальним бажанням, туди й пішла. Вперше себе там пам’ятаю, коли виступала перед аудиторією, що зібралася слухати концерт в честь дня народження Т. Г. Шевченка. Як зараз пам’ятаю його вірш «Чигрине… Чигрине…» Пам’ятаю переляк, пам’ятаю, як перехопило подих, пам’ятаю страх, що щось забуду, а потім… а потім полегшення й міцні обійми Любов Григорівни: «Молодець, ти просто молодчина… Не хвилюйся». А потім щоранішні і щовечірні молитви: вранішня – спочатку з зошита, щоб нічого не забути, а вечірня – мама колись в товстому зошиті на обкладинці записала для мене. Я й сьогодні кажу, хоч вже виросла: «…зроби гарне дитя з мене…»
Ось так минали веселі та щасливі роки у Недільній школі: і щосуботні уроки, і постійні концерти, і поїздки… а потім і мені дали змогу побути вчителем, диригентом і дорослою, відповідальною за маленькі душі.
Студентка ІІІ курсу Хмельницького університету
Юля Приймак, 20 років
***
Нашій Недільній школі 10 років. Як швидко промайнув час. Здається, що тільки ми вчора ми прийшли в цей маленький Божий храм, такі розгублені, необізнані, а як хвилювалися на першому концерті – відкритті, це була така відповідальність, тому що хотілося донести до людей Слово Боже, щоб вони його почули, зрозуміли, пропустили через себе. Ось уже скільки ми дали концертів і ніхто не залишився байдужим. Щодо мене, то відвідання Недільної школи дуже вплинули на мій духовний світ. Я зрозуміла і переконалася на собі, яке значення, який вплив має молитва, але тільки щира, з вірою і надією. Читання духовної літератури… настільки воно збагачує духовний, внутрішній світ, вчить нас любити і прощати.
На закінчення хочу подякувати батюшці, нашим вчителям за їхню нелегку працю, якою вони нас роблять добрими і щирими людьми.
Велике спасибі і низький уклін.
Студентка ІІІ курсу ВНУ Марина Іщик, 20 років.
