Духовність дитини є складовою частиною її досвіду, який започатковується з моменту її народження і поповнюється до кінця її життя. Вся сукупність виховання полягає в тому, щоб дитина від природи зла і добра розвинула в собі прихильність до Добра, потребу йти дорогою до Добра і робити щоденний вибір в бік Добра. Так, власне і працює духовність – як скерованість дитини до обраної системи цінностей. У традиційно-релігійних системах це належить авторитету Творця. Бог використав два шляхи, щоб люди пізнали Його Милосердний Закон. Перший шлях полягав у послідовному розкритті вимог Його Закону через десять Заповідей, які були дані Мойсею і витлумачені старозавітними пророками, а потім – через проповіді Іісуса Христа (зокрема Його Нагірна проповідь) і моральні настанови його учнів – апостолів.

За словами Іісуса Христа найбільшими і найголовнішими Заповідями є: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю і всією своєю думкою: це перша і найбільша заповідь; друга, подібна до неї: возлюби ближнього свого як самого себе»(Матв, 22:37-39).

Розвиток духовності молодого покоління має стати справою всіх, хто причетний до навчання і виховання. Питання духовного виховання набуває великої ваги, тому що виховання з навчально-виховного процесу християнських цінностей призвело до певних відхилень і духовної деформації дітей, девальвації духовних цінностей. У поведінці дітей спостерігається яскраво виражений егоїзм, прагматизм, відсутність високих ідеалів, підміна духовних інтересів і потреб прагненням матеріальних достатків, невміння будувати добрі стосунки з оточуючими, небажання відповідати за власні дії, низький рівень духовної вихованості.

«Шкільне навчання і виховання мають бути глибоко пройняті духом християнства» - переконливо радив Григорій Ващенко. Адже саме духовність виявляє себе через: моральність, збереження чистого сумління, безкорисливість, відповідальність, служіння людям через добродіяння, ввічливість у стосунках тощо. Найвищим ідеалом для цього є наслідування Христа, а саме: духу Його життя та вчення, що відбиті у св. Євангелії. Видатний український педагог Г. Ващенко стверджує, що людина мусить пройти свій життєвий шлях згідно з Законом Божим, бо того вимагає наслідування шляху Христа. А це, в свою чергу, визначає й духовні цінності: віру, надію, любов, які зв’язані між собою: «Основою та початком їх (доброчинностей) є віра. Бог, як абсолютний Дух не може бути предметом звичайного людського пізнання… Істини християнські в усій своїй повноті можуть бути сприйняті лише вірою… Релігія – зв’язок між Богом і людиною. Тому віра мусить бути живою». Віра є основою другої християнської доброчинності – надії, і в той же час міцно пов’язана з любов’ю, зокрема з любов’ю до Бога.

Цим критерієм і керуються учителі нашої духовної недільної школи. Починаються заняття завжди з молитви. Бо молитва – найважливіша сила на землі. Вона рухає рукою того, Хто править всесвітом. Молитва – це розмова з Богом. Як сказав Олександр Мень: «Молитися – це означає перебувати в тому особливому внутрішньому стані, коли духовне начало людини входить у таємний і безпосередній контакт з Богом». Учнями підготовлене і спеціальне святкове заняття, яке має назву «Кожна молитва як промені сонця». Готуючи його, діти дізнались, що Біблія дає чітку вказівку, як будувати молитовне життя. Основа щирої молитви – тверда віра: «Усе, що попросите, вірте, що одержите, і сповниться вам» (Мк 11:24). Молитва повинна творитися в ім’я Іісуса: «І коли що просити ви будете в ім’я Моє, те вчиню, щоб у Сині прославивсь Отець. Коли будете в Мене просити чого в Моє Ймення, то вчиню» (Ів. 14:13-14). Молитва повинна відповідати досконалій волі Божій: «І оце та відвага, що маємо до Нього, - що коли чого просимо згідно волі Його, то Він слухає нас» (Ів. 5:14), «…. і чого тільки просимо, одержимо від Нього, бо виконуємо Його заповіді та чинимо любов до Нього» (1 Ів. 3:22).

У молитві потрібна наполегливість: «Просіть – і буде вам дане, шукайте – і знайдете, стукайте -  і відчинять, бо кожен, хто просить – одержує, хто шукає – знаходить, а хто стукає – відчиняють йому» (Матв. 7:7-8).

Діти дізнались, що Біблія закликає використовувати всі види молитви: заступництво («І шукав Я між ними чоловіка, що поставив би загороду і став би в проломі перед Моїм обличчям за цей Край, щоб Я не знищив Його та Я не знайшов!» (Ез. 22:30); прохання («…просіть – і буде вам дано», (Луки 11:19), подяка («Отче, перш над усе я благаю чинити молитви, бажання, прохання, подяка за всіх людей»; 1 Тим. 2:11), поклоніння («Але наступає година, і тепер вона є, коли богомольці правдиві вклонятися будуть Отцеві в дусі та правді (істині), бо Отець прагне Собі таких богомольців. Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в Дусі та в правді (істині) вклонятись», (Ів. 4:23-24).

Діти дізнались із Біблії, як молились до Бога біблійні мужі віри: Мойсей, Самуїл, Ілля, Даниїл, Йона, Петро… Всемогутній Живий Бог відповів на їхні молитви. Учні наводили приклади свого звернення до Бога, їх родичів, Господнього заступництва і допомоги. Бо Божа сила виливається на людей, котрі моляться. Вона (Божа сила) здатна змінити обставини і взаємостосунки, вирішити всяку проблему, зняти тягар з серця і розвіяти розчарування. Скептики стверджують, що відповіді на молитви – простий збіг обставин, або ще, як чуємо, пощастило, але наші вихованці добре знають, що без молитви неможливо мати здорове духовне життя, як тіло не може обходитись без їжі. Через молитву Бог дає Свій мир, радість, благословення, силу перемагати і бажання служити Йому. Це ще є одним свідченням, чому людина схиляє коліна і вміщує своє серце перед Господом.

Величезний позитивний вплив на дітей мають оповідання, які зібрані в книжці «Хіба не чудо?», «Двадцять п’ять бесід про найголовніше». Ми обговорюємо ці твори, спонукаємо дітей розкритися, побачити Боже заступництво, силу віри. Адже Божа сила безкрая! Його любов безмежна! Якою б не була наша ноша, ми можемо перекласти її на Того, Хто в змозі нести її за нас. Ми можемо покласти на Його плечі все, навіть турботи, які здаються такими малими, що ми й соромимось говорити про них. Бог розвіє тривогу про здоров’я, біль втрати, невірство. За ці Божі дари ми складаємо подяку Господу на святковому заході з нагоди відкриття нового навчального року. Він має назву «За все що маєм, Господу хвалу складаєм», в іншому варіанті – «За все, Господь, ми дякуєм Тобі».

Практикуємо в недільній школі і бесіди, і дискусії, колективне читання і обговорення історій і притч із св. Письма, приклади свідчень з життя дітей і підлітків, рольові ігри, творчі завдання, аналіз і моделювання проблемних ситуацій тощо.

Наприклад, у другу суботу жовтня ми вели дієву мову про роль прощення. Як необхідна для нашого організму їжа, так для душі важливе прощення. Недарма в Господній молитві за проханням про хліб насущний ідуть слова «І прости нам провини наші…(Матв. 6:12). Дійшли до висновку, що прощення відновлює зруйновані взаємовідносини. З прощенням приходить мир в серце, забуваються образи. Від прощення один одного залежить благополуччя і мир в сім’ї, на роботі, в школі. Від нього залежить глибина дружби і її міцність. Знаючи нашу гріховну сутність, Господь поставив за основу взаємовідносин між людьми прощення. Більш того, Він вибрав прощення єдиним засобом відновлення зруйнованих взаємовідносин між людьми і Ним Самим. Прощенням Бог дає нам можливість спілкуватися з Ним. Але Своє прощення Він поставив в залежність від того, як ми прощаємо тим, хто образив, засмутив, обмовив, зрадив нас. Підтверджуємо свої міркування рядками з Біблії: «Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та правдивий, щоб гріхи нам простити та очистити нас від неправди всілякої» (1 Ів. 1:9). У віршах 14, 15 шостої глави Євангелія від Матвія Іісус Христос промовляє: «Бо як людям простите ви гріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець. А коли ви не будете людям прощати, то й Отець ваш не простить вам прогріхів ваших».

Із прощенням, яке дарує нам Господь, справи такі самі, як і з любов’ю: ми повинні його передавати далі, тобто, чинити так, як чинить Бог. Аби пояснити нам це, Іісус розповів нам історію про немилосердного позикодавця, що не схотів простити своєму боржникові невеликий борг, хоча йому самому було прощено борг величезний. Звідси ми робимо висновок: наша провина перед Богом завжди набагато більша, ніж провина будь-якої людини стосовно нас. А якщо Бог нам так багато простив, то й ми повинні один одному пробачити, адже всі ми живемо прощенням Божим.

Глибоко запали дітям в душу заняття, присвячені другій Іпостасі Святої Трійці – Іісусу Христу. Їх ми проводимо перед Різдвом. До занять учні готували матеріал як з Нового, так і з Старого Заповіту. Учителі підготували висловлювання істориків, філософів, відомих людей про Іісуса Христа, зокрема: Філіпа Шлаффа, який називає Христа: «моральним чудом історії», Джона Скотта, що повторив слова ап. Іоанна «Бог і є любов»; Бернарда Рама, який дійшов висновку: «Він (Христос) був втіленням Бога», Уільяма Ченнінга, що свідчить про найдорожче і найдовговічніше «добро, яке сяйвом сходить від Іісуса Христа» і ін. Учні ж наперебій свідчили біблійним матеріалом про різноманітність могутності Іісуса Христа: владою над природою, над хворобами, навіть над смертю.

З великим задоволенням, і в той же час, захопленням зачитувались свідченням про чудеса фізичного зцілення:

прокажений (Матв. 8:2-4; Мк. 1:40-45; Лук. 5:12-15);

паралітик (Матв. 9:2-8; Мк. 2:3-12; Лук. 5:18-26);

гарячка (Матв. 8:14-17; Мк. 1:29-31);

син царедворця (Ів. 4:46-53);

розслаблений (Ів. 5:1-9);

сухорукий (Матв. 12:9-13; Мк. 3:1-6; Лук. 6:6-11);

глухонімий (Мк. 7:31-37);

сліпий з Віфсаїди (Мк. 8:22-23);

            в Єрусалимі (Ів. 9);

            в Єрихоні (Мк. 10:46-52);

десять прокажених (Лук. 17:11-19);

відрубане вухо раба (Лук. 22:47-51);

кровотеча (Матв. 9:20-22; Мк. 5:25-34; Лук. 8:43);

водянка (Лук. 14:2-4).

Влада над стихіями і природою:

перетворення води на вино в Кані (Ів. 2:1-11);

утихомирення бурі (Матв. 8:23-27; Мк. 4:35-41; Лук. 8:22-25);

чудесний вилов риби (Лук. 5:1-11; Ів. 21:6);

чудо з хлібами і рибами: нагодовано 5 тисяч людей (Матв. 15:32-39; Мк. 8:1-9); нагодовано 4 тисячі (Матв. 15:32-39; Мк. 8:1-9);

ходіння по воді (Матв. 14:22-23; Мк. 6:45-52; Ів 6:19);

дістання монети з риби (Матв. 17:24-27);

засихання фігового дерева (Матв. 21:18-22; Мк. 11:12-14).

Чудеса воскресіння з мертвих:

донька Іаріра (Матв. 9-18-26; Мк. 5:35-43; Лук. 8:41:56);

син вдови (Лук. 7:11-15);

Лазар (Ів. 11:1-14).

Як підсумок складаємо думку, що Євангелісти, описуючи земне життя Іісуса Христа, передають вчинки і вислови Його просто і коротко, без зайвих коментарів, уникаючи пояснень і загадок. Вони вірять, що самі слова Господа є «дух і життя» (Ів. 6:13).

Окремий урок було присвячено старозавітним пророцтвам, що виконалися в житті Іісуса Христа. Поруч із бесідами, лекціями в нашій школі практикуються такі форми роботи з дітьми як спонтанні дебати, конкурси (на кращого слухача, читача, знавця св. Письма, біблійних персонажів, ілюстратора до прочитаних уривків текстів тощо), учнівські інтерв’ю (улюблений вид занять), слухацькі групові дискусії.

Для заохочення і прилучення дітей до читання Божого Слова вчителі використовують цікавинки, які дуже подобаються дітям: тексти, паралельні відповіді (підтверджуються рядками св. Письма), вікторини, час запитань і відповідей, кросворди, лабіринти, зашифровані рядки з Біблії, Біблійні загадки, вправи-вірші «Добери риму». З великим інтересом відшукували матеріал до теми «Божа премудрість  і людській розум» (Як оси навчили людей робити папір, павуки-ткачі, бобри-інженери, п’явки-лікарі, мурахи-працелюби тощо).

При недільній школі діє аматорській драматичний гурток. Схвально зустріли глядачі вистави «Добрий самарянин», «Давай помиримось», «Що важливіше, Різдво чи Пасха?», «Про ввічливість не забуваймо», Різдвяні вертепи, «Пасхальна історія» тощо.

Маємо свій невеликий хор. З ним провадили євангелізацію в навколишніх селах, побували з програмою у загальноосвітній школі смт. Жовтневого і у школі-інтернаті смт. Іваничі, спеціальними вітаннями вітали парафіян храму с. Біличі до храмового свята Архістратига Михаїла, на Різдво, Пасху, брали участь у фестивалі духовної пісні.

Саме робота у недільній школі спонукала до появи книг-посібників «Молитовник», «Безперестанку моліться», «Хіба не чудо?», «Благослови, душе моя, Господа», «Біблія для дітей з коротким катехізисом», «Струмочки з Христового джерела».

Поклоніння Богові є важливою частиною християнського життя. З раннього віку діти розпочинають усвідомлювати важливість поклоніння у своїх стосунках з Богом. Наші учителі є добрим прикладом для своїх учнів у цій ділянці. Вони беруть участь у богослужіннях. Діти наявно бачать, що вони вірять у ту правду, якої вчать, віддані християнському служінню. Учителі служать інструкторами, котрі подають молодому серцю і розумові Боже Слово, з любов’ю діляться Божим словом, допомагають дітям стати вірними християнами.

Використані джерела

Політкультурна освіта в Україні. Збірник статей за матеріалами конференції. Київ, 1999. – с.5

Михайличенко М.І. Україна як нова історична реальність: запасний гравець Європи.

Асманов А.Р. Воспитание любви к Родине в поликультурном ученическом коллективе. // Культура народов Причерноморья. – 2003ю - № 37.

VII Культурологічні читання пам’яті Володимира Подкопаєва «Культурна трансформація сучасного українського суспільства» : Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції (Київ 4-5 червня 2009 року) М-во культури і науки України, Українській центр культурних досілджен – К.: ДАКККіМ, 2009. – Ч. І. – 416 с. ISBN 978-966-452-019-2

Біблія

Висоцька Н. Виклики розмаїття, яким бути багатокультурному сценарію для України /Н. Висоцька// Агора. Подолання розбіжностей – розвиток особистості. – 2006. – Випуск 4. с. 5-11. – Бібліограф. с. 10