Публікації

Україна знаходиться у стані перманентної політико-економічної кризи, де українська нація після здобуття незалежності сама почувається новонародженою, а отже непевною щодо власної спроможності бути гідною серед народів світу. З іншого боку, розвиток політико-економічних зв’язків, інформаційного простору, міграції і, зокрема трудової, негативно впливають на духовно-моральний стан сучасної України. В таких умовах не можуть не посилитися проблеми у духовно-культурній сфері.

Звертаючись до проблеми освіти і виховання розглянемо їх на тлі теперішнього стану духовного поля України, визначаючи їх залежність від нього. Життям доведено, що ні моральність, ні патріотизм не можуть відродитися на ґрунті бездуховності, поза духовних полем. Занепад духовності, як засвідчує історія, завжди супроводився знеціненням морально-етичних цінностей. «Якщо держава виключає духовність із сфери своїх інтересів, в ній виникає тенденція до якомога більшого використання примусу або ж вона починає рухатись до розпаду».

Духовність дитини є складовою частиною її досвіду, який започатковується з моменту її народження і поповнюється до кінця життя. Цінності з їхньою духовною спрямованістю сприймаються двома способами. З одного боку, шляхом пізнання і усвідомлення їх дитиною завдяки різним формам опредмечення – у вигляді кодексів (вербальних «правил», настанов та понять), різних форм культури та поведінки інших. А з другого, шляхом сприйняття їх на основі віри, яка слугує містком між дитиною та ідеалом. На важкій дорозі життя дитина користується порадами і свого розуму, і своєї віри. Вся сутність виховання полягає в тому, щоби дитина від природи зла і добра, розвинула в собі прихильність до Добра, потребу йти дорогою Добра і робити щоденний вибір в бік Добра. Так, власне, і працює духовність – як скерованість дитини до обраної системи цінностей. У традиційно-релігійних системах це місце належить авторитету Творця.

Якби діти були не живими, хоча й складнішими механізмами, на зразок літаків, то питання вибору розв’язувалося б так. Кабіна сучасного літака оснащена різноманітними пристроями, які допомагають тільки керувати літаком. Вони показують висоту, напрямок і швидкість руху, кількість пального і попереджують про небезпеку. І хоча пілот сам вирішує, як діяти, ці пристрої спеціально створені для того, щоб він міг врахувати їх показники у прийнятті рішень.

Отже, вроджені почуття сорому і сумління, справедливості, мовна здатність дитини, естетичні почуття, були спеціально задумані, і надані їй аби допомагати у прийнятті рішень.

Ось що читаємо в Біблії: «Бо коли інші народи, не маючи Закону, природно діють згідно з Законом, то вони, не маючи Закону, самі собі є Законом. Вони виявляють, що діло Закону написане в їхніх серцях, про що свідчить їм їхнє сумління і думки, які то засуджують, то виправдовують одна одну».

У цьому уривку мова йде про те, що Бог використав два шляхи, щоб люди пізнали Його Моральний Закон. Перший шлях полягав у послідовному розкритті вимог Його закону через десять заповідей Його Закону, які були дані Мойсею і витлумачені старозавітними пророками, а потім – через проповіді Іісуса Христа (такі як Нагірна проповідь) і моральні настанови Його учнів-апостолів. Але той факт, що це вчення про моральність на той час не набуло масового розповсюдження серед язичників (як свідчить фраза «інші народи, не маючи закону» себто Закону Мойсея), зовсім не означає, що Бог залишив язичницькі народи у повному незнанні щодо Свого морального Закону. Коли Творець створив людину на Свій образ і подобу, то Він написав головні принципи й вимоги Свого морального Закону в її серці. Звідси – універсальність цього Закону. Доводячи цю істину до свідомості дітей, переконуємо їх у наступному: якщо ж пілот літака знехтував показниками приладів, і це призвело до аварії, то якщо сам пілот при цьому не загинув, то йому доведеться пояснювати, чому він знехтував показниками приладів. До того ж, він змушений буде давати пояснення не індикаторним пристроям, не самому собі, а своєму начальникові, який відповідає за порядок на авіапідприємстві.

Якщо ж Бог-Творець написав основні принципи і вимоги Свого морального Закону в наших серцях, то, власне, перед Ним, ми повинні будемо відповідати за свої вчинки, які суперечать моральним принципам. Бог дав людям свободу вибору. Вони можуть прийняти рішення виконувати вимоги Божого морального Закону – що зазвичай ми і робимо, або ж знехтувати ними, відкинути їх, спотворити, що трапляється досить часто.

Існує небезпека перетворити дотримання Закону Божого в жорстоке законодавство, просякнуте гординею. Сам Христос вказував декотрим Своїм надто релігійним сучасникам на небезпеку такого перетворення: «Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що даєте десятину із м’яти, і ганусу й кмину, але найважливіше в Законі покинули: суд, милосердя та віру; це треба робити, і того не кидати»(Матв. 23:23). І ще: «Коли б знали ви, що то є «Милості хочу, а не жертви», то ви б не судили б невинних» (Матв. 12:7).

За словами Христа, найбільша Заповідь, осереддя Закону Божого, проголошує: «Люби Господа Бога Свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою» (Матв. 22:37).

Сучасне України, її педагогіка мають визначити для себе Головний Ідеал і відповідну систему цінностей. Ми повинні повернутися до традиційно-християнських засад освіти і виховання та вслід за Мішелем Малербом визнати, що саме «релігія покликана задовольняти духовні запити дитини як особистості і суспільства в цілому. Таким шляхом розвивалася наша культура в минулому – протягом багатьох століть добільшовицької історії – і на таких засадах побудована європейська культура. Бо саме релігія розвиває у дитини почуття відповідальності, прагнення вносити в життя мир і любов – всіма доступними засобами».

Духовне поле України і християнізація освіти покликані взаємодіяти у напрями злагоди, толерантності і співпраці. Цей процес не можна замінити одноразовим актом чи ухвалою. Він мусить бути привабливим і вести до розуміння, що якісь культурні деталі не можуть бути причиною міжконфесійних чвар, бо Бог один і Він є Любов.

Розвиток духовності молодого покоління має стати справою всіх, хто навчає і виховує. Григорій Ващенко радив: «Шкільне навчання і виховання мають бути глибоко пройняті духом християнства». Адже духовність це складний багатоструктурний феномен, який характеризує внутрішній світ дитини і виявляє себе через: моральність, збереження чистого сумління, безкорисливість, відповідальність, служіння людям через добродіяння, ввічливість у стосунках.

В Україні засобами духовного виховання підлітків є українська мова й література, зокрема казки народів світу, а також народні звичаї, традиції, релігійні свята. В областях Західної України факультативно викладається християнська етика та основи християнської моралі у багатьох навчальних закладах.

Питання духовного виховання набуває великої ваги тому, що вилучення з навчально-виховного процесу християнських цінностей призвело до певних відхилень і деформації духовної сфери дітей, девальвації духовних цінностей. У поведінці дітей спостерігається яскраво виражений егоїзм, прагматизм, відсутність високих ідеалів, підміна духовних інтересів і потреб прагненням до матеріальних достатків, невміння будувати добрі стосунки з оточуючими, небажання відповідати за власні дії, низький рівень духовної вихованості.

Зважаючи на це, з метою підвищення рівня духовної вихованості підлітків на заняттях недільних шкіл практикуються бесіди, дискусії, колективне читання і обговорення історій і притч із Святого Письма, приклади життя підлітків, сучасників та християнських сподвижників, аналіз і моделювання проблемних ситуацій, рольові ігри, творчі завдання, самостійні роботи. В роботі використовуються технічні засоби, зокрема, комп’ютерна техніка, DVD-програвачі, Інтернет, тощо.

Підлітки систематично залучаються до різноманітної практичної діяльності пізнавального, пошукового та ігрового характеру. Добрі результати дають поєднання паралельно з заняттями залучення дітей до доброчинної діяльності.

А ще вбачаємо позитив у прагненні покращити себе, збагатити себе духовно.

Ефективність роботи залежить значною мірою від духовно-морального рівня педагогів, їх професійної компетентності, доцільного вибору форм і методів роботи. Важливою умовою духовного виховання підлітків є участь батьків у виховному процесі, залучення їх до благодійних акцій. Проведені семінари, співбесіди, консультації, максимально враховували потреби та проблеми батьків, відповідали їхнім інтересам, сприяли формуванню необхідних знань і вмінь виховання дітей у сім’ї та співпраці з недільною школою.

Міжкультурна комунікація почала інтенсивно розвиватися в 50-ті роки ХХ ст., як сфера знань, котра намагається пізнати вплив культури на комунікацію

Г. Ващенко підкреслював, що, духовно розвиваючи себе та своїх дітей, необхідно сприяти вихованню доброчинностей.

Найвищим ідеалом для цього є наслідування Христа, але не Його земного життя, а духу Його життя та вчення, що відбиті у Св. Євангелії. Наслідуючи Христа, кожна особистість має виконувати своє призначення відповідно до своїх здібностей та умов життя. Людина мусить пройти свій життєвий шлях згідно з Законом Божим.

Г. Ващенко стверджує, що шлях наслідування Христа визначає й духовні доброчинності: віру, надію, любов, які зв’язані між собою: «Основою та початком їх (доброчинностей) є віра. Бог як Абсолютний Дух, не може бути предметом звичайного людського пізнання... Істини християнські в усій своїй повноті можуть бути сприйняті лише вірою. Але віра християнська не мусить бути сліпою, а тим більше формальною. Релігійний формалізм завжди призводить до удавання з себе святого й лицемірства. Релігія – зв’язок між Богом і людиною. Тому віра мусить бути живою». Віра є основою другої духовної доброчинності – надії, і, в той же час, міцно пов’язана з любов’ю, зокрема, любов’ю до Бога.

Культурне розмаїття українського суспільства спонукає кожного індивіда до конструктивної взаємодії, до формування в собі позитивного ставлення до представників інших народностей, до розвитку знань про культуру, що його оточують.

Сформовані навички міжкультурної комунікації суттєво впливають на розвиток багатокультурної свідомості дитини, адже вона спонукає до розуміння цінностей, норм, уявлень, способу життя представників інших культур, дає можливість через взаємодію збагнути культурний контекст певного народу.

Звідси, саме духовні цінності слугують еталоном людської поведінки, яка має бути заснована на гуманістичних орієнтирах, інтелігентності, вмінні мислити, співпереживати. Зрозуміло, що стиль мислення конкретної людини залежить від багатьох причин. Морально-ціннісні орієнтири, привиті релігійною мораллю та установленими нормами поведінки і сьогодні підтримують суспільство. Проте, саме зараз до цих понять, до їх нового змісту, тісно пов’язаного з духовним світом людини, знову прикута увага. Отже, у такому безпосередньому зверненні до духовного світу людини релігія дає не тільки певні знання, а й являє собою інструмент, завдяки якому людина залучається до культури та людської духовності.

Кожен, хто заглиблюється в сутність культури, помічає злиття, тісне співіснування релігії та духовної культури народу.

Використані джерела

1. Полікультурна освіта в Україні. Збірник статей за матеріалами конференції. Київ, 1999. – с. 5
2. Михальченко М.І. Україна як нова історична реальність: запасний гравець Європи.
3. Асманов А.Р. Воспитание любви к Родине в политкультурном ученическом коллективе // Культура народов Причерноморья. – 2003. - №37
4. VII Культурологічні читання пам’яті Володимира Подкопаєва «Культурна трансформація сучасного українського суспільства»: Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції (Київ 4-5 червня 2009 року) М-во культури і туризму України, Український центр культурних досліджень – К. : ДАКККіМ, 2009. – Ч. 1. – 416 с. ISBN 978-966-452-019-2