|
Заповіді Божі продовженняШоста заповідьзабороняє шкодити життю ближнього, а особливо в будь-який спосіб позбавляти ближнього життя.
Невільний вбивця не може вважати себе невинним, якщо не вжив належних осторог від нещасної несподіванки, в будь-якому разі він повинен очистити своє сумління покаянням, згідно з церковною установою. Крім безпосереднього вбивства, до нього слід віднести такі випадки:
Самогубець грішить, перш за все, проти Бога, присвоюючи собі право розпоряджатись життям, яке дарував Господь і яке може забрати тільки Він, грішить самогубець проти ближніх, викликаючи своєю смертю страждання кого-небудь, найперше близьких людей, і цілком безневинне страждання, нарешті самогубець грішить проти самого себе, ризикуючи власною вічною долею, бо йде на суд Господа, як нерозкаяний відступник від Його волі. До гріхів проти шостої заповіді відноситься і вбивство духовне, коли зводять ближнього на шлях невірства і цим віддають його душу на смерть духовну. Про тягар гріха духовного вбивства говорить Спаситель: «Хто спокусить одного з малих цих, що в Мене вірують, тому краще було б, коли б камінь млиновий повішено було йому на шию й потонув би він в глибині морській» (Мф. 18: 6). До таких проявів вбивства відносяться всі вчинки і слова, що противні любові і порушують спокій і безпеку ближнього, і нарешті, внутрішню ненависть до ближнього, хоч би вона і не виявлялась ззовні. (1 Ін. 3: 15). Забороняючи шкодити життю ближнього, шоста заповідь одночасно наказує бути доброчинним: з усіма обходитись милостиво, з любов’ю і повчально, миритись з тими, що гніваються, прощати кривди і чинити добро ворогам. Сьома заповідьнаказує не порушувати чистоти звичаїв і тому забороняє перелюб; під ним треба розуміти такі гріхи: Апостол Павло вважає гріхи перелюбу настільки огидними, що радить і не говорити про них християнам (Єф. 5: 3). Тільки для того, щоб відвернути від них, потрібно згадати про деякі види перелюбу. Господь Іісус Христос так суворо ставиться до цих гріхів, що осуджує навіть внутрішній перелюб, тобто гидкі думки і бажання. «Усякий, хто тільки спогляне на жінку бажаючи її, той учинив перелюб з нею у своїм серці» говорить Він (Мф. 5: 28). Щоб вберегти себе від гріхів проти сьомої заповіді, треба остерігатись всього, що може збудити нечисті відчуття, наприклад, похітливих пісень, танців, непристойних речей, нескромних забав і жартів, читання книжок, в яких змальована нечиста любов і т. д. Треба, як навчає Євангеліє, не дивитись на те, що спокушує. «Коли ж праве око твоє вводить тебе в гріх, вирви його й кинь од себе; бо краще для тебе, щоб один з членів твоїх згинув, ніж щоб усе тіло твоє було кинуто в пекло» (Мф. 5: 29). Звичайно, вирвати око треба не рукою, а міцною волею, тобто твердо постановити не дивитись на те, що спокушує. Забороняючи перелюб сьома заповідь наказує всім, що перебувають в шлюбі, подружню любов і вірність один одному, а для неодружених цілковиту чистоту і невинність. Апостол Павло пише: «Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву і Себе віддав за неї» (Єф. 5: 25) Також він наставляє і жінок: «Жінки, коріться своїм чоловікам, як Господу, бо чоловік є глава жінки, як і Христос глава Церкви, і Він же Спаситель тіла» ( Єф. 5: 22-23). Святе Письмо нагадує, що «тіла наші суть члени Христові і храм Святого Духа» і що «розпусник грішить проти власного тіла».(1 Кор. 6: 15, 18, 19), бо розтліває його, заражає хворобами і розтліває душевні здібності як уяву і пам’ять. Восьма заповідьнаказує не робити шкоди майну ближніх, а тому забороняє такі гріхи:
Восьма заповідь також приписує і добродійства: безкорисливість, вірність у протилежність ошуканству, правосуддя і милосердя до бідних. Останній обов’язок випливає з восьмої заповіді тому, що будь-яка власність, якою ми володіємо, — це дар Божий, а тому ми повинні використовувати її згідно волі Божої, а Бог приписує співчутливе ставлення до потреб ближніх, і тому наш обов’язок — допомагати бідним в потребі з дарованого нам Господом майна. Нарешті, сюди можна віднести добродійство, котрого не можна вимагати від кожного, але можна пропонувати тим, що прагнуть до подвигів побожності: цілковите зречення всякої власності. «Коли хочеш бути звершений, то йди, продай все добро своє і роздай убогим: і матимеш скарб на небі» (Мф. 19: 21). Дев’ята заповідьнаказує не шкодити ближнім словом і тому забороняє:
Існують посади, що зобов’язують людину до того, щоб судити за злочини і вади інших, вказувати їм на ці вади, докоряти і карати. Сюди належать: судді, начальники, пастирі, вихователі і т. д. Але якщо ми не покликані до цього відповідною посадою, то Євангеліє не дозволяє нам судити про дійсні вади і недоліки ближніх. «Не судіть, щоб і вас не судили», говорить Спаситель (Мф. 7: 1). Неправдиве свідчення не дозволяється християнинові й тоді, коли він цією брехнею не має наміру зашкодити ближньому, бо і в цьому випадку його не можна узгодити з любов’ю і пошаною до ближнього і з гідністю людини, особливо християнина, як створеного для істини і любові. «Відкинувши фальш, говоріть правду кожен до ближнього свого, бо ми одне одному члени», говорить Апостол Павло (Єф. 4: 25). Для більш повного виконання цієї заповіді ми мусимо утримувати язик. «Хто бо хоче життя любити і бачити дні добрі, нехай вдержить язик свій від злого і уста свої від лукавих речей» (1 Петр. 3: 10). «Коли хто з вас думає, що він вірний між ними, не втримуючи язика свого, а обманюючи серце своє, у того марна віра» (Іак. 1: 26). Десята заповідьнаказує не бажати шкоди ближньому. Хоч від одного лише нашого бажання шкоди наш ближній не постраждає, однак, десята заповідь забороняє недобрі бажання, по-перше, такі душевні порушення оскверняють нашу душу, роблять її нечистою перед Богом і негідною Його. «Мерзота Господу помисел неправедний» (Притч. 15: 26); по друге, лихі думки і бажання можуть викликати за собою і самі вчинки, як про це говорить Сам Спаситель: «Бо з серця виходять лихі думки, душогубства, прелюбу, любодійства, крадіж, криві свідоцтва, хули» (Мф. 5: 19) Передусім десята заповідь забороняє бажання похітливі (не побажай жінки ближнього твого), користолюбні (не побажай дому ближнього твого) і т. д. Добродійства, які вимагає чинити десята заповідь, протилежні тим гріхам, які засуджує: берегти чистоту серця і бути задоволеним власною долею. Чистоту серця підтримує часте і щире призивання імені Господа Іісуса Христа — це дає нашій душі спокій і радість і захищає від спокуси диявольської. *** Наука про віру і побожність буде даремною, якщо людина не буде прагнути застосовувати істини віри і засади побожності в житті. Тому потрібно піклуватись про практичне застосування засвоєної науки про християнську віру і мораль, а для цього необхідно:
|
|